32.2

— Якого клятого князя там відбулося? — Аніка сіла на підлогу, важко дихаючи

Здавалося, усі троє видихнули тільки як спустилися у навчальну. До самого гнізда вони бігли ледь розбираючи дорогу й повернулися менш як за пів години. І добре, що пощастило не нарватися на інших стражів!

— Це точно зробила не ти? — на всяк випадок уточнив Маур

— Жартуєш?! Ху. Ху. Я тільки ніж відбити хотіла, ху, я не, — Аніка запнулася, згадавши, скільки разів вона переливала сили у заклинання, — я ж не… ху. Ні…

— Заспокойся, — Дар скривився, — вбити переміщенням неможливо

Він сидів на сходах драбини, що вела на другий книжковий ярус. Нахилився корпусом вперед, потирав рукою підборіддя і про щось напружено думав. Півтінь лиш додавала йому серйозності й виглядав хлопець так, мов обдумував проблему розміром з князівство.

— Так, я про таке ще не чув, — визнав Маур, — але… якщо знати як… Як щось у серці перемістити… 

— Не знаю я такого! — огризнулася Аніка, — Ху, — нарешті відновила дихання, — знаєте, на що схоже? Єднання

— І я про те, може воно так і діє! — хлопець ходив туди назад, перебираючи руками у повітрі, — щось десь затискається чи переміщується і ти… і все. Я можу придумати щит, який би обривав цю дію… тільки для початку потрібно навчитися це робити, а це проблема… хоча ні, можна навчитися переміщувати щось всередині чого завгодно і блокувати таку дію… тоді проблема чи єднання буде зовнішньою, але… з цим можна працювати! — Маур натхненно глянув на Аніку й осікся, — стій. Ти що маєш на увазі страж від нього помер?

Аніка кивнула, а хлопець фиркнув.

— Заливаєш! Не міг же князь сказати, що хто спробує вбити молодь — помре

— Вбивства у нас і так заборонені, — хмуро нагадав Дар

— Він не хотів вбити, толк з мертвого? — Аніка теж нахмурилася, — нічого не розкаже. Хто ранить молодь?

— З чого така турбота? — Маур скептично посміхнувся, — неправдоподібно

— Тоді чому він помер?! — спалахнула дівчина

— А я звідки знаю?! — рявкнув Маур

Вони дивилися одне одному в очі й майже одночасно піджали губи та відвели погляди.

— Нерви зовсім паскудні стали, — пробурмотів хлопець

— Ага… — Аніка кивнула і глянула на друга, — Даре… ти в порядку?

Виглядав він прямо протилежно. Наче тільки що відкрив таємницю, що врятуватися від єднання можна лише здійснивши самогубство. І не міг повірити, що все настільки банально й страшно. Згорблений, погляд направлений в одну точку, якийсь мов неживий, щелепи стиснуті… від окрику Аніки він мов прокинувся, виринув з думок і сфокусувався на друзях.

— Я… не знаю. Ми усі втомилися

Втомилися. І бачили таке, після чого важко бути в порядку. Але більше Дара хвилювало інше. Точніше, не тільки це. Усе, починаючи від розмови з Анікою, незнайомих речей і незрозумілих слів у селі Маура, і як вінець всього страж… він отримав більше вражень ніж за рік в академії й зараз все настільки змішалося, побачене, почуте, додумане разом зі злістю та образами, що виливалося в якісь абсурдні думки. І з-за усього чомусь виглядала фігура Ведимира.

Дар не міг це ще сформувати, мав лиш якусь смутну здогадку, якесь незрозуміле хвилювання, мов він от-от дійде до чогось великого, що все розставить по своїх місцях. Тільки в голові крутилися лише одна, зовсім нісенітниця. Та і то не крутилася, а пролітала зі швидкістю свисту, наче соромилася сама себе, так що він ледь встиг її вхопити. А як розгледів, фиркнув і жбурнув геть з ще більшим прискоренням. Додумався ж до такого! В голову лізло усе підряд, будь-яка думка заплутувала лише сильніше, але ділитися цим Дар був не готовий. Він поспить, а на ранок усе вляжеться і тоді хлопець зможе розібратися.

— За нами точно не прийдуть? — спитав він

— Ні, — похитав головою Маур, — якщо вони й побачили нас, то точно втратили в перші п’ять хвилин

— Добре… 

— Можу я попросити? Якщо Ведим дізнається… Я не можу втратити можливість бачити їх

— Але князь дізнається про стража, — сказала Аніка, хоча бігти розповідати про події Ведиму вона, звісно, не збиралася

— І що зробить? Не більше, ніж вже зміг. Якщо нас хтось бачив взагалі. Страж вже не розповість

— І то правда… а мені ніколи не подобався Ведим, — Аніка посміхнулася Мауру

Вони глянули на Дара, але той навіть не задумувався над відповіддю. Так, навіть кілька днів тому він би обов’язково розповів про усе Ведимиру. Все ж подія такого масштабу — це не дрібниці! Але зараз… надто багато потрібно було обдумати. Надто багато питань та претензій у нього набралося до наставника. І чомусь було передчуття, що як він дізнається це все дуже сильно змінить. Ні, що відбулося Ведиму він точно не розповість. Йому ще потрібно самостійно перевірити кілька своїх здогадок… 

— Я теж не в захваті від його правил, — кивнув Дар

— Що ж, — Маур подарував їм вдячні погляди, — тоді до завтра

— До завтра, — відгукнулася Аніка

Дар кивнув, але якось повільно. І, що здивувало дівчину, ночувати пішов у кімнату. Ну й хай йому! Сама ж лягла на килимі у навчальній.