Глава 32. Втеча

Це була провина кожного з них. Кожен був розсіяний і більше думав про своє, ніж дивився навколо. Маур перед відходом наставив навколо хатини чергові придумані суперщити від різних лих — єдиний бонус жити у бідному селі, що маги з кристалами туди навряд заїдуть — але сказати, чи вони будуть працювати, не міг. Та й навіть будь він впевнений у заклинаннях, хлопець би все одно не перестав ні переживати, ні сумувати, ні відчувати неминучість чогось жахливого. Його не покидала думка, що він провідав родину востаннє.

Аніці було його шкода, але вона нічим не могла зарадити. І це шалено дратувало! Як вона і не могла зарадити Кирилу. І батькам, які загинули, рятуючи дітей. Якщо подумати, вся її родина пожертвувала собою заради неї. І зараз вона була на свободі й роками виживала і йшла наперекір всім правилам. От тільки що з того? Вони боролися зі злом, яке контролювало майже кожне життя в Унарії. Боролися і програвали. Спочатку Марко, потім Гнат, тепер це… Хоча дівчина, звісно, не збиралася опускати руки й коритися, вона поки не бачила можливості перемогти й ця думка доводила її ледь не до сказу.

Дар теж думав про своє. Про батьків, родину, братів і сестер. Про міста, села, людей і ремесла. Загалом про все, чого у нього ніколи не було й він не бачив, але про що міг розповісти кожен зі спудеїв. Ти не зрозумієш… він неодноразово чув ці слова. І ще малим, і вже старшим. Він міг перечитати всі книжки у бібліотеці, вивчити усі заклинання і без перестану розпитувати інших, але завжди з’являлося щось нове. Щось зі справжнього життя за межами академії. Відчуття і прив’язаності, речі, місця і буденщина. 

Щось звучить логічно — «просто врятуй її» — але на тебе дивляться зі співчуттям. Соковита полуниця… Ти не зрозумієш. Навіть Ведим казав це і чого Дар точно не розумів, так це чому наставник позбавив його всього. Родину йому було не повернути й він замінив хлопцю батька. Мабуть. Були у Дара підозри, що нормальні батьки все ж поводяться інакше й цього у нього теж не було. Але князь з тим. Чому він не міг хоча б дивитися на нормальне життя, а мусив сидіти під землею й бути частинкою невідомого Ведимирового плану, саме існування якого під сумнівом?!

Отак, кожен розриваючися між власними відчуттями, вони й наскочили на ще одне, з чим Дар ніколи не стикався — на служителя єдності. Вже пізніше Аніка думала, що певно він відійшов від стоянки у кущі. І, мабуть, побачив їх достатньо рано, щоб встигнути підв’язати собі штанці й затаїтися, аж поки підлітки не підійшли ближче й він не вискочив прямо у них перед носом.

— А ну стояти!

Він не мав при собі меча, але наставлений на них ніж радості від зустрічі також не сприяв. Це було настільки раптово, як дощ у гнізді, і на якийсь час всі троє впали в ступор. Очі Маура розширилися й він дивився на служителя єдності так, наче зустрів десяток оскаженілих ведмедів, а не одного ледь озброєного чоловіка. У Аніки ж перед очима промайнули усі стражі, яких вона зустрічала. Але вона ще не потрапляла в ситуацію, з якої її язик і чергова легенда про батька-торговця не змогли б вивести! Крім двох випадків… і в обох їй допомагав Гнат, якого більше поряд не було.

Служитель єдності закричав іншим у таборі й це вивело підлітків зі ступору. Принаймні, Маура з Анікою, які тут же кинулися геть. Але у Дара не було їхніх рефлексів, про стражів він чув лише жахливі речі від інших спудеїв, в думках крутилося те, чому постійно вчили в академії — битися. А з програмою академії він справлявся чудово.

— Мауре, стій! — через кілька сажнів Аніка помітила, що з ними немає Дара

Хлопець по інерції проїхав по землі вперед, озирнувся і швидко зрозумів ситуацію.

— Кляті князі! Дар!

Вони переглянулися і цим швидким поглядом мовчки обмінялися усіма прокльонами, переживаннями й побоюваннями, а тоді метнулися назад.

— Дар! — вигукнула Аніка

Хлопець стояв у бойовій стійці, служитель єдності повільно наступав. Дар незначно відходив і виляв, але очей не зводив зі стража, що було верхом безумства — у того хоча б був ніж, а підкріплення з’явиться з секунди на секунду. 

— Хлопче, просто здайся. Не буде боляче

— Не підходь, — попередив Дар

Служитель єдності зробив різкий випад вперед, Дар пішов корпусом в сторону, Аніка скрикнула й махнула рукою, магією відводячи ніж від друга. А наступної миті страж зронив його та сам з хрипом впав на коліна, а тоді й корпусом завалився на землю, тримаючи руки біля серця. Не встигли підлітки зметикувати що до чого, як він застиг з виразом мученицького крику на обличчі, що обірвався навіть не почавшися.

— В… вввв.. він

— Як ти це зробила? — з жахом прошепотів Маур

— Це не я. Він… мертвий?

Дар роздерев'янів, зробив крок і несильно пнув стража ногою, одразу відскочивши. Тіло того колихнулося, але сили не вистачило, щоб перевернути його. Хлопець проковтнув ком у горлі: 

— Так

— Аааа, еееемм

Мугикання Аніки обірвав шум інших служителів єдності, які наближалися, і Маур, якого цей звук змусив взяти себе в руки:

— Не важливо. Біжимо!

Повторювати було не потрібно. Троє, і на цей раз Дар також, зірвалися з місця, на ходу чаклуючи навколо себе німоту.