31.2

Маур якнайкраще схарактеризував дівчинку на ньому, це було видно навіть уві сні. Мала примудрилася лягти поперек настилу, голову вкласти на щось подібне до рушника, що чомусь опинилося на підлозі, а вкритися, певно що, татовими штанцями. Поруч на сіні лежало яблуко й вугільні палички, що навряд чи її батьки вважали нормальним доповненням спального місця. Самі батьки знайшлися майже біля неї, але лежали як годиться.

— Вона…

— Магіня? — Маур глянув на Аніку, — як бачиш

— Ага…

Дивлячись на цю малу Аніка навіть подумала, що помінялася б з нею місцями. Так просто виробляти що хочеш… лягати й прокидатися поряд з батьками. Обмалювати стіни й підлогу довкола вугільними паличками. Жити щасливим безтурботним життям… у родині, де тебе люблять і тобі дозволяють бути собою, виробляти це все. Разом з тими, хто завжди обійме, підтримає, допоможе… хто навіть готовий віддати своє життя за тебе, хоч Аніка мріяла, щоб її батькам не довелося цього зробити.

— Якщо попадусь, вона потрапить у дитбудинок

Дівчина не запитувала, але так красномовно подивилася на нього, що Маур пояснив:

— Тільки неблагонадійні могли виховати такого сина. Як їм можна довірити ще й доньку?

У Аніки одразу стиснулися кулаки. Дар глянув на це, дивуючися такій надмірній реакції, а сам був менш емоційним:

— Зараз теж зрозуміло, що ти втік

— А може кудись заліз і втопився. Ніхто не знає

І добре, поки так. Тому він ні разу не показався навіть малій, навіть вночі. Ні разу не підійшов і близько до села вдень. Ніколи не затримувався тут, не лишав слідів і ніяк не допомагав. Він починав красти заради малої, почав приносити їй життєво необхідні речі. Допомагав як міг, ще бувши малим старшим братом. Зараз же він міг принести їм багато потрібного, міг притягнути хоч мішок продуктів, міг подарувати малій цікаву і корисну книжку… мав можливість, але не міг лишити їм навіть недогризеного яблука. Нічого, що б показало, що хтось тут був.

— Чому ти тоді не забереш її в академію? — спитав Дар

— Ти… справді не розумієш?

Маур дивився на нього навіть з якимось співчуттям, від чого хлопцю стало ніяково. Він нахмурився, знову заглянув у віконечко, оглянув цих людей, малу, умови, в яких вона живе, згадав що розповідали про життя бідних у селі спудеї і що він читав у книжках… і все одно поглянув на супутників з нерозумінням, хоч перепитувати не став. Він ненавидів такі моменти, коли на нього дивляться так, мов запитав чи можна не дихати!

— Це сім’я, — тихо пояснила Аніка

— Я не можу так з ними вчинити, — кивнув Маур, — ні з ким з них

Дар лише сильніше нахмурився. Він знав, що для рідних усі завжди хотіли найкращого. І це не вписувалося. І у звичайне логічне мислення не вписувалося:

— Якщо ти не попадешся, твої батьки помруть

Маур кинув на нього різкий злий погляд, але швидко заспокоївся — той лиш озвучив очевидний факт, хай він йому і не подобається.

— До цього не дійде, — твердо заявив Маур

Чи він мав на увазі, що за рік вони щось придумають, чи що як не придумають він сам цього не допустить, ні Аніка, ні Дар уточнювати не стали.