Глава 31. Родина

Село, де жила родина Маура, знаходилося справді недалеко. Але через те, що була ніч, а в лісі знову тут і там попадалися служителі єдності, йшли вони довго й обережно. За весь час ледь обмовилися словом.

Аніка знала, що родина Маура була бідною, але, чесно кажучи, усі хатини край села виглядали не надто привабливо. Навіть в темряві, лиш при світлі місяця було видно, як в одних покосився паркан, а в інших провалюється дах. На цьому фоні хатка, до якої вони підійшли, виглядала не надто погано. Принаймні, паркан тут був низенький, але в порядку, дах наче цілий, хоча може протікав, а двір доглянутий.

Маур прикрив хвіртку, але замість піти до хатини звернув вбік. Аніка здивовано підняла брову, проте пішла за хлопцем, а Дар відстав — обернувся й помацав хвіртку, оглянув петлі, провів рукою по деревині, ледь не загнавши собі скалку. В академії такого не бувало. Там навіть пеньки були гладенькі, а тут щось таке шершаве й нерівне… наздогнав він супутників вже як Маур встиг присісти над грядкою і тягнув руки до рослин попід землею.

— Перша полуниця поспіла, — тихо, ні до кого не звертаючися, мовив він і всміхнувся, — хочете? — це вже їм

Дар невизначено повів плечем, а коли Маур встав і протягнув їм на долонях кілька ягід, взяв одну пальцями й підніс до очей, розглядаючи. Понюхав, знову подивився на ягоду і кинув на Маура й грядку такий здивований погляд, мов не міг повірити, що щось з таким запахом існує не тільки у засушеному вигляді на складі.

— Спробуй, — Аніка посміхнулася

Хлопець слухняно поклав полуницю до рота й став жувати. Вираз його обличчя змінився на задуманий, потім з’явилася легка посмішка, мов він розпробував і зрозумів, а потім:

— Тьху! — різко сплюнув

— Зелень не їстівна, — Аніка хихикнула

Хлопець помітно нахмурився, йому самому було неприємно не знати таких дрібниць, взяв ще одну ягоду в Маура й зжував вже без листочків. Аніка ж обрала дві найменшенькі. Вона куди більше любила суницю. І не тому, що останні роки знаходити й об’їдатися, а не потроху красти, виходило лиш суницею. Їм завжди подобалася більше ця ягода, а ще подобався сам процес. Подобалося, як вони з батьком ходили по суницю, вишукували кущики й збирали. У неї був свій кошичок для того… а коли приносили додому і разом їли! І серед полуниці вони з батьком завжди обирали найменшу. А от Кирило любив велику… мати, як пекла пиріг, завжди лишала дрібну й велику, щоб вони поїли свіжу яка кому до вподоби.

— Краще, ніж в академії, — Дар присів над кущиками, щоб краще розглянути

— Бо там засушена, а ця свіжа й соковита, — відказав Маур

Він прикрив очі, насолоджуючися не тільки смаком полуниці, скільки дому. Щоразу він звертав сюди в садок, щоб знову відчути це. Відчути себе малим хлопчиком, що порпається на грядці, після кожного сніданку бігає перевіряти, чи не поспіла вже полуниця, скільки ягід вийде знайти й з’їсти… як пізніше він прибігав звідти й на долоні протягував сестричці, а вона всього кількома примудрялася вимазати все обличчя. Він дивувався, чи взагалі мала щось з’їдала, але та завжди щасливо сміялася і тому він знаходив і віддавав їй ще і ще…

— А чому такої немає?

— Зіпсується

— Але ж морква й картопля не псуються, — не зрозумів хлопець

— Морква й картопля можуть лежати, а полуниця ні

— Ааа, хм, ясно

Обличчя Дара стало непроникним і більше він не запитував. Маур теж не за обговоренням сільського господарства вирвався, тож обтрусив руки об штанці та підійшов до хати. Зайти всередину він не міг, принаймні щоб це не почули чи не помітили зранку, але хоча б поспостерігати у вікно… 

Аніка притримала Дара за руку, зупиняючи поодаль. Хлопець запитально вигнув брову. Він явно хотів підійти й подивитися, але Аніці це здавалося неправильним. Вона і так відчувала себе мов Маур закрився на складі побути одному, а вона прийшла нагадати йому за заняття. Ще й при цьому він виказував у темряву усі свої мрії, усі страхи, а вона тихо підійшла й чула… 

— Так виросла, — Маур посміхнувся, хоч в голосі був біль, — мала бунтарка

Дар теж завмер, не розуміючи, але відчуваючи, що це щось особисте. У гнізді рідко кого можна було побачити такого: сумного і щасливого водночас. Маур торкнувся рукою квадратика вікна і цьому жесту Дар навіть схожих підібрати не зміг. Хлопець хотів до чогось наблизитися, щось зробити, але проводив рукою по слюді так, наче це була непереборна перешкода. Здавалося, пройшла ціла вічність, перш ніж він прибрав руку. А тоді обернувся.

— Та підходьте, — махнув він рукою і зітхнув

Дар одразу ж скористався запрошенням і з цікавістю заглянув всередину, видивляючися кожну деталь, сам помацав слюду, запам’ятовуючи відчуття. А от Аніка наблизилася куди повільніше. Якихось нещасних три кроки, але їй здалося, пів життя за цей час пронеслося перед очима. Коли вона ловила усіх світлячків ввечері й ті гасли, в півтемряві вона йшла до тата. Він завжди чекав її на подвір’ї. Інколи мати гукала щось допомогти й він заходив, лишивши двері прочиненими. І тоді, як згасав останній вогник, лишався лиш тоненький промінчик світла з-за дверей і вона йшла до нього, все одно знаючи, що зараз відчинить двері і її там чекають… 

Дар трохи відсторонився, даючи і їй заглянути, а Аніка мотнула головою, відганяючи спогади. Тільки зоряне й місячне світло з-за їхніх спин дозволяло щось побачити всередині. Стіл з лавкою, силует печі, солом’яний настил. Їхній будинок був побільшим, та й ліжка були…