30.3

Вони толком і не розмовляли. Хлопця стали рідко бачити, він проводив час на самоті, та й дівчина теж намагалася його уникати. Було соромно дивитися йому в очі.

— Князь отримає всю академію за кілька місяців, — він виступив з-за дерева, — ідеальний план. І це так… низько і гидко

— Ми… можемо щось придумати

— За місяць? За два? Академії сім років… І ми вже придумали кілька днів тому, — в голосі почулася гіркота

— Мені шкода, — тихо промовила Аніка, обхопивши себе руками

— І мені

Вона проковтнула ком у горлі й на деякий час запанувала мертва тиша. Тоді, у лісі, це був просто спалах гніву. Від безвиході. Від відчаю. Як Гнат кричав на неї, коли побачив стражів і переживав за напарників. Як вона сама могла б на когось накричати… якби було за що. Бо з усіх найбільш винною була саме вона. І хоч ні він, ні Рус більше і слова їй не сказали, але їй і не було потрібно це чути від них… а Ведимир своїми словами це тільки підтвердив.

— Гей, мала, — відчувалося, що говорити це Мауру важко, — не звинувачуй себе

— Що? — Аніка підняла вологі очі

— Ми потрапили у пастку до церемонії… самі пішли туди. Не ти винна

Не вона… Дар сказав їй кілька днів тому, що це не той випадок, коли потрібно шукати винних. Справді, хіба б це щось змінило? І хоч вона знала, що все одно ніколи не перестане звинувачувати себе, від слів Маура стало трохи легше. А ще той протягнув руку, яку Аніка несильно стиснула. І цей простий жест теж трошечки допоміг. Маур кивнув їй, відпустив і відступив.

— Скоро повернуся. Ви мене не бачили

— Куди ти? — запитав Дар

— Я… — його руки залізли у кишені, повні якихось дрібниць, певно що вкрадених у спудеїв аби заспокоїти нерви. Але це не допомагало

— Ти місцевий, — згадала Аніка

Хлопець кинув на Аніку швидкий незадоволений погляд, але кивнув. Взагалі-то спудеїв намагалися відправляти далеко від дому, але з Князеславом була інша ситуація — Ведимир збирав найталановитіших, які могли б виживати й бути корисними біля центру зла в Унарії. І Маур точно був з таких, тож як підріс його з Жатина відправили назад під столицю.

— Моя родина мешкає не так далеко. Я… маю їх бачити.

— Тобі ж всього тринадцять, — підмітив Дар

— Так, але… Я ходжу час від часу. Дивитися. Це… допомагає. У мене сестричка є… Ви не зрозумієте

Не зрозуміють… Аніка зітхнула й відвернулася. У неї теж була родина, все ще була. Але Кирило попався сам, аби врятувати її. І навіть якби дівчина знала, де він зараз, бачити брата було б ще гірше, ніж думати про нього. До того ж, небезпечно для них обох.

— Мауре… — тихо гукнув Дар, — можна з тобою?

— Навіщо? — хлопець різко розвернувся і зло запитав, — хочеш переконатися, що я повернусь?

— Я не вивідник Ведима, — Дар скривився, але додав спокійно, — хочу зрозуміти

Маур перестав хмуритися, а Аніка відволіклася від дум про брата й здивовано подивилася на друга. Та невже? А як же Ведим, його правила і все таке?

— Що ж, ееемммм, ходімо

Дівчина теж встала. Маур піджав губи, але якщо і мав стосовно неї якісь думки, то більше ніяк не зреагував.