30.2

— Давно тебе тут не було, — Дар подивився на дівчину, що намагалася крізь крони побачити зорі, — як і посмішки на твоєму обличчі…

Посміхатися йому Аніка миттю перестала.

— Пробач

Вона кивнула, знову глянула нагору і сіла під деревом.

— Як там внизу?

— Ти ж розумієш… — Дар теж сів поряд, — здивований, що ми досі можемо вийти

— Охоронних стало більше

— Я бачив. Це зупинить більшість. Але, чесно кажучи, всі наставники слабші за деяких спудеїв

— Як так вийшло?

Спитала вона не стільки через цікавість, скільки щоб підтримувати якусь тему. Іншу тему. А Дар цю можливість охоче підхопив:

— З перших спудеїв багато хто тікав через жахи, що відбувалися після зникнення князенка. Далеко не всі з них сильні бунтівники. І… не знаю, просто так склалося, що в Князеславі у всіх середній рівень сили. Може Ведим спеціально сильних наставників відсилав до слабших спудеїв… Він же тут збирає найталановитіших. Щоб гнізда могли захищатися, якщо що…. Не знаю. Хоча, хм, середній рівень — це дивлячись з чим порівнювати

— В сенсі?

— Диви, у нас з тобою сили більше, наприклад. І нас таких трохи є. Але якщо взяти магів іншої країни, то у них найсильніші ледь до Ведима будуть дотягувати

— Аааа… — от тепер Аніці справді стало цікаво, — в чому заковика?

— Сила нізвідки не береться й в нікуди не зникає. А в Унарії майже немає дорослих магів. Сильних серед них — тим паче

— Ти хочеш сказати…

— Кожного разу, як помирає маг, його сила переходить до якоїсь новонародженої дитини. А в нас бунтівники регулярно помирають десятками. От вся сила й перейшла до молодих… у великих обсягах

— Ого, — дівчина задумалася, — то виходить, у нас молодь найбільш бунтівна?

— Виходить

Аніка нервово хихикнула. Скажи кому таке… в абсолютно безвольній Унарії, де населення й слова не може сказати проти князя, ростуть найбільш бунтівні дітки. Ох… а зараз ці бунтівні дітки перед моральною дилемою, яку просто неможливо вирішити.

— Як хлопці? — все ж спитала вона

Дар зітхнув і подивився догори. Вони обоє знали, що вічно ходити навколо цієї теми не вийде, розмова про магію просто відволікала на деякий час, щоб не думати про це… але не думати про таке неможливо.

— Добре нині бути сиротою, еге ж?

Аніка видала якийсь нечленороздільний звук. Вона аж ні на скільки не була рада, що її батьки мертві, але могла уявити, що б зараз відчувала, будь вони живі. Вона одразу відганяла ці думки, але, мабуть, покінчила б життя самогубством. Як князь взагалі міг на таке зазіхнути? Це жорстоко навіть для нього! 

Кожен, хто має сина чи доньку, які по досягненню чотирнадцятиріччя протягом місяця не пройшли єднання, помре… дорослі ніколи не мали цього вибору, вони відправляли своїх дітей до палацу. І раніше для тих, хто тікав, це був непростий вибір. Відмовитися від родини, друзів, звичного життя, виживати в лісах переховуючися без жодного шансу на щось краще… але зараз ти не робив вибір за себе. Ти був між власною неволею й тим, щоб через тебе померли найрідніші люди. І в такій ситуації… та краще бути мертвою!

— А твої?

— Я їх не знаю, — Дар знизав плечима, — не дуже приємно, що через мене можуть померти двоє людей, навіть незнайомих… але вони вигнали мене, коли я був малим. Якби не Ведимир, не знаю, де б був зараз. І чи живий… хоча певно що, хтось підібрав би дитину й відвів до дитячого будинку… загалом, йти єднатися заради них не збираюся

— Вигнали?

Вона ніколи не розпитувала про його життя до академії, а хлопець не прагнув розказувати. Але нехотя кивнув:

— Не зовсім. Я погано пам’ятаю, мені було років шість. На мене кричали, виставили у двір. А там були коні й тренувалися на мечах… я там аж ніч провів, а потім мене налякали і я вибіг назовні… а там Ведим знайшов мене й забрав в академію. Погодься, не схоже на поведінку люблячих і турботливих батьків

— Не схоже… А ким були твої батьки?

— Якимись баронами. Ведим ніколи точно не казав

— Ім’я у тебе не баронське, — підмітила Аніка

— В сенсі?

— Ведимир, Власлав, Соломія… такі довгі, вигадливі, одразу чуєш, що феодали. А у тебе просте

— Ніколи про це не думав, — Дар знизав плечима, — може не любили вигадливості

— Може… шість років? Це виходить академія тільки-тільки з’явилася?

— Ага

— Дивно це все… Як тільки з’являється академія Ведим випадково ходить під маєтком барона, знаходить дитину й одразу вирішує з собою забрати?

— До чого ти ведеш?

— Не знаю… звучить якось нелогічно. Забагато випадковостей

— Я був малим і багато що можу не пам’ятати, — трохи роздратовано відповів Дар, — і розпитувати його точно не стану

Аніка нахмурилася, але приставати далі не стала. Минуле хлопця — його особиста справа.

— Ведим не може стримувати усіх тут. Це нелюдяно, — замість того сказала вона

— Якщо хтось з нас пройде єднання, рахуй усім кінець

— Але… скільки часу до чийогось чотирнадцятиліття?

— Радані вже чотирнадцять, Олесі, Жадану, Вірі… Це четверо тільки з Князеслава, у яких зараз є місяць. Русу і Лесю теж, але вони сироти. І Мая… наступний… Ялина, здається. А потім Влас

— Власлав раніше, — почулося поряд

— Мауре… — прошепотіла Аніка