Глава 30. Новий закон

Було важко бачити, як діти зі Жатина сумували за Марком. Було важко думати про долю Марка. Але коли це повторилося із Гнатом… Аніці вистачило і тих кількох хвилин коли вони повернулися у гніздо, які вона витримали в навчальній, поки не кинулася геть звідти. І як би дивно це не звучало, не назовні, а вниз, ще глибше під землю. Ці погляди, цей жах розуміння на обличчях, цей біль, який відчувався навіть у повітрі… Ведимир! Вона втекла звідти й заховалася у найдальшому кутку складу, оточена темрявою й мішками з зерном. Але навіть там не могла втекти від самої себе. Навпаки, там спогади й емоції стали тільки сильнішими, адже більше їй не було про що думати.

Цей нестерпний хлопчисько… який обманом привів її сюди, знаючи, що шляху назад не буде. Який гасив її магію, змушуючи відчувати себе мов за глухою стіною. Який постійно був поряд, вчив магії й контролю. З яким вони билися ледь не на смерть, але увесь інший час стійко терпів її вибрики й удари, а сам беріг і захищав. Який навчив давити відчуття бунтарства й думати головою. І розповідав про все, якби вона запитала. Допоміг без зайвих скандалів піти до Жатина. І просто завжди… і ще врятував її там. І… поцілував… і пожертвував собою заради них… 

Він помер у бою, вбився за правилами академії, чи, найгірше, потрапив у лапи князя? Зараз Аніка б погодилася все життя просидіти під землею, аби хлопець тільки опинився поряд і покликав її на тренування, де вона зможе його добряче вдарити за те, що так налякав їх усіх! Але цього не траплялося.

Вони хотіли мати хоча б якусь зачіпку, хотіли стати ближчими до повалення князя, але все вийшло навпаки. Як можна використати побачене або браслет ніхто не знав, та й дивитися на нього без гіркоти не виходило. А замість піднесення відчувався загальний спад і такими зневіреними спудеїв Ведимир не бачив за всі роки існування академії.

Коли вони троє приповзли до гнізда, все було зрозуміло без слів. Живі, цілі та здорові, водночас мов побиті, поламані й нещасні. Вони самі розуміли. Самі розкаювалися. Їм не потрібно було тикати носом, і все ж Ведимир нагадав, що заборонив це. Що вони пішли проти академії й це була тому ціна. Карати не став — їм і слів вистачило. Маур від кожного здригався мов від ляпаса, а Аніка взагалі не витримала й вибігла геть. Рус стояв незворушний, але тут знали — чим більш він кам’яний, тим гірше хлопцю.

Ведимиру було шкода їх, але він вважав це необхідним. Він мав нагадати кожному, навіщо тут правила. Мав нагадати, що трапляється, якщо не слухатися. Спудеї надто розійшлися, забагато почали проти усього виступати, майже відкрито кидають йому виклик… Дар похитав головою і дивився на нього з таким докором, наче гіршого розчарування у житті не мав. А потім мовчки вийшов вслід за Анікою. Він не розумів, навіщо бути таким жорстоким. І Ведим вкотре прокляв це дівчисько, через яке у них з Даром стосунки псувалися все сильніше.

Аніку якщо десь і можна було знайти у вільний час, то переважно у дальньому кутку складу. Виводив її звідти Дар, щоб дівчина принаймні щось поїла. Вона слухняно йшла і навіть слова поперек нікому не казала. Їла що перше дадуть. Спала у кімнаті на своєму ліжку. Ходила на кожне заняття, хоча завжди сиділа поодаль і мовчки слухала. Коли казали читати, гортала книгу. Коли казали присідати, присідала. Просили щось зробити — робила. В ній мов щось зламалося і новенька стала такою тихою і слухняною, про яку Ведимир тільки міг мріяти.

А на четвертий день прийшов перший вісник. Коли відчинилися двері навчальної, Аніка з Мауром миттю скочили на ноги.

— Гнат!

Але це був не він. Хлопець років тринадцяти-чотирнадцяти здивовано подивився на них, а з-за його спини вийшов дорослий. Маур важко видихнув і сів, Аніку ж за руку потягнув Дар і вона теж розчарована і спустошена опустилася. Це був не він і не міг бути він, хоч як би їм того не хотілося… 

Поява не просто спудея, а й наставника з Верхньопільська, усіх стривожила, хоча здавалося, що куди вже більше.

— Лука? Що сталося? — спитала Зоряна

Верхньопільсьці підняли брови, обвели уважним поглядом стурбовані обличчя інших спудеїв та наставників і їхні очі розширилися від здивування:

— Ви що справді не знаєте?

Наставники переглянулися і по їхнім поглядам Аніка буквально відчувала, як у тих все похолоділо всередині. Спудеї сиділи, затамувавши подих. І хоча новини були не такими, як вони могли боятися, зовсім не пов’язаними з Гнатом, але більшість гнізда вони просто таки вбили.