29.3

Аніці мов знову дали під дих, цього разу разів в десять сильніше, видно приправивши удар якоюсь магією, так що вона сіпнулася й обоє ледь не впали. Але дівчині було все одно — вона розмахувала руками й ногами, мугикала й рвалася вперед. Тупо вперед. Далеко до нього, куди бачили очі, не помічаючи, що прямо під нею зрив і вулична бруківка…

Русан допоміг затягнути її всередину й вони таки впали й покотилися. Добре, що лише килимом у чиїйсь вітальні. Дівчина одразу вскочила на ноги й кинулася до вікна, так що Мауру довелося знову ловити її, однією рукою тримати за талію, а іншою закривати рота. А вона брикалася. Знову била у повітрі ногами, відштовхувала хлопця від себе, намагалася відірвати його руку… аж нарешті схлипнула, обм’якла і скоріше просто повисла на ньому. Перестала кричати, зате дрібно затряслася, а хлопець відчув, як по руці, що закривала їй рот, потекли сльози.

Маур відняв руку від її обличчя і вже двома та куди сильніше притиснув дівчину до себе. Не зрозуміло, підтримуючи її чи себе… І розвернувся від вікна, щоб не бачити, як Гнат бореться з цілим натовпом стражів. Відводячи їх вглиб, звільняючи для них прохід на волю, і все сильніше заганяючи себе у пастку. Зараз себе вже обманути не виходило — це був шлях в один кінець. Гнат не мав жодного шансу.

Русан підійшов, дав новенькій хорошого ляпаса й змусив подивитися на себе.

— Візьми себе в руки. Потрібно забиратися звідси

Це не подіяло й тоді він додав:

— Ви обіцяли йому. Обидва

Аніка схлипнула, але кивнула й витерла сльози руками. Маур теж різко видихнув і силою волі загнав усі відчуття далеко всередину.

Вони пішли вперед. Постійно під дією заклинання — «ззовні» цих кіл стражів та магів вже не так ризиковано, але все ж взяли лише найлегший відвід очей. В тіні, швидко перебігали широкі вулиці й переважно переходили дворами. В голові пульсувала лише ціль — вийти з міста. Всі думки крутилися навколо неї й усі троє діяли холодно, тихо й з розрахунком. Навіть як підійшли до брами, яка, очевидно, була закритою. У Маура не здригнулася рука, коли він проткнув груди мага кинджалом, поки той не встиг белькнути про магію поряд. А служителів єдності ударом по голові вирубали усі троє, після чого відкрили браму й вийшли з міста.

Лиш коли вони вже були глибоко в лісі Маур спіткнувся о коріння і це мов відпустило тятиву. Хлопець гаркнув і з усієї сили садонув ногою по стволу дерева.

— Ні, ні, ні! Ай, — він відсмикнув ногу й зі злості стукнув ще й рукою, а потім і другою, — аааааа! Ні!

Притис ниючі руки до грудей, а сам прихилився лобом до дерева та дрібно затрясся. Таким вразливим та нещасним цього безжурного хлопчину Аніка бачила вперше.

Його поведінка і в неї викликала хвилю емоцій, які вона всю дорогу стримувала. Стримувала, щоб втекти. Щоб виконати останнє, про що попросив її Гнат… а зараз навіщо? У дівчини підкосилися ноги й вона сіла на землю, тупо дивлячись перед собою. Вона довгий час терпіти не могла цього хлопця. Вони могли вбити одне одного. Вона ледь з ним примирилася. Хто б сказав, чому втратити його було настільки боляче?

Рус… раніше в його виконанні Аніка бачила тільки злість і роздратування. І зараз він був твердий як камінь, стояв і дивився на них, не показуючи свою слабкість, не даючи нічому вирватися назовні. Замкнув всередині. Що ж… у всіх різні способи.

Врешті він підійшов до Маура й заніс руку. Зупинився, наче не впевнений, не знаючи, що робити. Але потім поклав напарнику на плече.

— Мауре…

Почувся не то крик, не то стогін, не то схлип.

— Він мій кращий друг

Маур здригнувся і Русан все ж прибрав руку. Важко зітхнув, сів на землю, прихилившися до дерева збоку. Ніхто не знав, що сказати. Та й хіба були якісь слова? Через деякий час і Маур безсило опустився і прихилився до дерева. Його погляд безцільно блукав навкруг, поки не наткнувся на Аніку.

— Ти що в Князеславі забула?! — раптом розлютився він

Губи дівчини затремтіли, вона схлипнула. Спалах гніву у Маура пройшов так само різко, як і з’явився, а вона все ще сиділа з розгубленим виглядом і не могла видавити ні слова. Потім рука ковзнула в кишеню, але нічого там не намацала. Аніка стрепенулася, поглянула вниз і вивернула кишеню. Та була пустою. Невже…

— Це шукаєш?

В руках у Маура блиснув сріблом браслет, що зазвичай видавало його нервовість. Він завжди крав, як потрібно було зняти стрес. Хоча зараз і без ніяких крадіжок і браслетів навіть незнайомець би поглянув на нього й запевнив — цьому хлопчині кепсько як ніколи.

— Це більше, ніж слова князя… Але невже він цього коштував? — гірко запитав Маур

***

Після донесення князю старалися не попадатися. Принаймні, у нього було таке відчуття, бо за цілий день перед його очі з’явилися лиш ті, кому він прямо наказував з’явитися того дня. Кому ж казали зробити звіти чи інше «якнайшвидше»… видно знайшли сотню нюансів у цих справах і розтягували як могли. Знали б вони, як це дратувало князя! Ледь не більше за чергову невдачу.

З цими клятими бунтарями раз за разом не допомагало ніщо. Князь навіть певною мірою захоплювався ними. У них було те, чого вкрай не вистачало його підлеглим — власного розуму. Ці вівці тільки й могли що сліпо виконувати його накази, жодної фантазії, ініціативи, бажання від них не дочекаєшся. Скільки він вкладав своїх сил, як продумував за кожного що зробити, а вони навіть такий план змогли запороти! І не порушили ж його указу!

Клятий хлопчисько, не просто кілька десятків стражів до лазарету відправив, ще й сам посмів здохнути. Така сила, як князю було її шкода! Йому точно були потрібні такі слуги. З такими вже ніхто не зможе його обійти, не зможе обдурити й вислизнути з його власного палацу, як тоді, одинадцять років тому... з такими він може не переживати, вони не отримають жодної поразки.

Нічого, цей хлопчисько такий не один. І способи тиску у князя зовсім не закінчилися. Він змусить їх прийти самих, змусить на колінах вмовляти провести для них єднання. І тоді перед ним відкриються такі можливості… князь посміхнувся і прийняв тверде рішення. Він легко може деким пожертвувати, не проблема. І подивимося, як швидко вони прибіжать. Час наступного кроку, гуманні міри закінчилися.