29.2

— Прекрасний варіант! — різко бадьорим тоном заявив Гнат, прийнявши остаточне рішення, — давайте сюди, — він заштовхав друзів поперед себе у найближчий дворик, — дивіться, он тими сходам підніметеся, там має десь бути вікно і якраз арки з того боку, пролізете й перейдете по них до будинку на іншій стороні вулиці, а там

— Гнате? — Маур подивився на нього круглими очима, — що ти робиш?

— Я їх відволічу. Зустрінемося… за містом

— Як? — запитала Аніка, — ми допоможемо. Гнате, не

Вона була так близько, широко розплющеними очима дивилася прямо на нього, хвилювалася, але з кожним словом хлопцю все більше хотілося заричати. Як же вона його дратувала! Та ніхто так його не виводив! Невже не можна хоч колись просто закрити свій ротик і слухняно робити що просять? Він різко скоротив відстань, притис її до стіни будинку, але замість вдарити раптом заткнув цю нестерпну дівчину іншим способом — поцілунком. Аніка ж настільки розгубилася, що навіть не відштовхнула його. А потім і сама не зрозуміла, як почала відповідати.

— Гнате… — прошепотіла вона, як хлопець відсторонився

— Послухайся мене хоч раз, прошу, — тихо сказав він

— Але… — в сірих очах навпроти з’явився німий докір, вона запнулася і язик просто не повернувся заперечити, — гаразд

Погляд хлопця потеплішав, в якомусь пориві він торкнувся її обличчя, провів рукою вниз… різко видихнув, відсторонився і розвернувся до вулиці.

— Гнате! — гуконув Маур

Хлопець повернувся до напарників і повторив:

— Сходами нагору, у вікно через арку і звідти до брами. Пильнуйте, буде мало часу

— Ти не… — Рус осікся

— Це єдиний шанс, — з натиском сказав Гнат, дивлячись напарнику у вічі

В Аніки склалося враження, що це був чи то безмовний діалог, чи навіть боротьба. І врешті Рус здався, відвів погляд у сторону і кивнув.

— Мауре, йдіть, — повторив Гнат, — зустрінемося за містом

— Але ти…

— Я хоч раз порушував обіцянки?

— Ні, — визнав він

— То зроби як я кажу!

Той розширеними очима дивився на друга, але погляд Гната був твердим і водночас з проханням, а через цей раптовий спалах гніву Маур зовсім розгубився. Дивився на друга, хмурився і гнав геть маячню, що настирливо лізла у голову.

— Гаразд, — нарешті здався під поглядом Гната і раптом додав, — дай слово

— Обіцяю, — вперше у житті легко дав обіцянку, знаючи, що не зможе її виконати, — ти теж

— Обіцяю, — луною відгукнувся Маур і для чогось повторив, — зустрінемося за містом

— Я вірю в вас, — швидко сказав Гнат і тут же вискочив назад у провулок, а звідти — на вулицю

— Що? — пробурмотіла Аніка, тупо дивлячись йому вслід

— Ходімо, — Маур мотнув головою

Його голос затремтів, а на обличчі було буквально написано, що в голові крутиться думка, яку він просто не може там вкласти. Хлопець був зовсім спантеличеним. Він не вірив, що друг так зробив. Що він так вчинив з ним. Що обманув.

— Зустрінемося за містом, — знову повторив Маур і підняв майже впевнений погляд

Русан побіг першим, за ним Маур підштовхнув Аніку й дівчина послухалася. Вони забігли всередину будинку, піднялися сходами на другий поверх, де в кінці коридору, як і думав Гнат, було вікно, а не так далеко від нього йшла арка, яка з’єднувала будинки з двох сторін вулички. Потрібно було проповзти метр по карнизу, але нічого неможливого. Рус швидко перейшов на інший бік, покопався у вікні, яке там було значно ближче, і якось відкрив його.

— Відвід очей, але дуже легкий, — тихо сказав Аніці Маур, — дивися тільки вперед і давай швидко

Дівчина кивнула, вибралася з вікна й стала на арку. Ширини та якраз була достатньої, щоб поставити обидві ноги й без складнощів перейти її. Якщо не боїшся висоти, звісно. Висоти Аніка не боялася, але коли вже майже дійшла до іншої сторони, що було буквально кілька кроків, обернулася на звуки знизу. Точніше, звуки розносилися з перпендикулярної вулиці, куди вибіг Гнат.

Відчуття були такими, наче дівчині з усієї сили дали під дих. Вона схопилася руками за живіт, нахилилася вперед і ледь не закричала. Маур стрілою метнувся до неї, однією рукою притримав, не даючи впасти, а іншою затиснув рота.

— Тшшш, тихо. Крикни й вони нас помітять

Аніка перевела на нього повні жаху й болю очі й на мить побачила на обличчі хлопця те саме. Мов думка, яку він так старанно відганяв, таки вклалася у голові… мов його таки змусили повірити. І нічого гіршого у своєму житті Маур ще не знав. Але тільки на мить, одразу його обличчя скам’яніло, а голос став твердим.

— Ми мусимо йти

Аніці хотілося кричати. Кричати на Гната, на стражів, на Маура. Він хіба не бачить?! Не бачить, що служителі єдності з обох сторін вулиці кинулися до Гната? Як добрий десяток магів навколо пробують щось плести? Як у самого Гната палають очі, навколо нього вогнем горить невиданий щит, а хлопець мов дикий відбиває атаки й сам кидається на нападників?

Він бився, мов справжній біс. Одним ударом відправив стража в політ до другого поверху. Помахом руки зламав заклинання магів та ще і їм самим віддачею прилетіло. Перекинув іншого стража через себе, а наступного змусив знепритомніти чітко поставленим ударом по голові.

Він був неймовірним. Гнів палав у ньому, але хлопець чітко керував цим і планомірно відводив служителів єдності та магів вглиб, до площі. Він справді розірвав кола стражів — за ним кинулися усі, хто був поблизу. Але… чим яскравіше горить вогонь, тим швидше перегорає. І Аніка бачила, наскільки нерівні сили. І скільки ще стражів та магів біжать на підмогу. Його оточили стільки, що будь на місці Гната п’ять-десять підлітків і то не змогли б прорватися.

— Ти… не допоможеш, — голос Маура таки затремтів