Глава 29. Ціна непослуху

Вони то бігли, то пірнали кудись й ховалися. Аніка швидко втратила орієнтацію, але Гнат знав у місті кожен заковичок, кожен дворик і кожен камінчик. Що було не дивним, враховуючи, скільки разів він ходив на завдання як вивідник. Він тягнув Аніку такими шляхами, про існування яких вона б ніколи й не подумала. Але раптом як вони вилетіли з чергового дворика Гнат зупинився, мов з розмаху влетів у невидиму стіну. А потім різким ривком затягнув Аніку назад.

— Стражі. Біля вежі

— Маур? — швидко зметикувала дівчина

— І Рус. Ми були там. Це пастка… де вони?

Аніка виглянула за кут, але хлопець знову ривком за комір затягнув її назад, а його вигляд нагадав дівчині розлюченого вовка.

— Зовсім дура?!

Її очі теж блиснули, але Аніка подавила ці відчуття. Не потрібно бути Раданою, щоб побачити, наскільки він переживав за напарників. За друзів. Аніку і саму не на жарт збентежила їхня пропажа, а вони ж були скоріше приятелями. Що вже казати про Гната… особливо коли він залишив їх через неї.

— Не схоже, щоб стражі когось там знайшли, — обережно сказала дівчина

— Тоді де вони? — зашипів хлопець, — і якого клятого князя ти тут робиш?! Коли вже навчишся думати не тільки про себе?!

— Я думаю не тільки про себе! — обурилася Аніка

— Та ладно! Ти просто капризна дівка, яка хоче усім показати, що їй ніхто не указ. Усіх підставляєш! Тебе б зловили, якби не я! І що тоді?!

— Я і не просила тебе допомагати! Вічно всюди лізеш!

— Гррррр! Я зробив це не для тебе, а заради усіх в академії. А через тебе уявлення не маю, де Маур з Русом! І по всьому місту нас шукають!

— Ви б ще на площі покричали! Чи думаєте, вб’єте одне одного швидше, ніж стражі зроблять це?

Аніка з Гнатом різко повернулися на голос і обидва відчули небувале полегшення.

— Хлопці!

Гнат щасливо видихнув і одразу забув про дівчину й злість, кивнув Русу, а з Мауром стукнувся кулаками й хлопнув долонями в знак привітання.

— Що у нас?

— Звільнених вони вбили, — почав докладати Рус, — князь видно наказав всім лишатися на площі, щоб не заважали тут. Стражі йдуть двома колами назовні й всередину, перевіряють усі будинки. Інші оглядають високі будівлі й біля площі. З ними маги щільним рядом

— Це було сплановано, — зрозумів Гнат

— Так. І судячи з кількості, стражів і магів сюди звезли з усіх околиць

— Добром звідси не вийти…

Вони хмуро переглянулися, а Маур поквапив:

— Народ, краще швидше діяти

Рус виглянув за ним за кут і згадав князя недобрим словом. А тоді вони побігли в інший бік, тільки от коли зупинилися й Гнат виглянув з провулка, його обличчя стало ще більш похмурим.

Служителі єдності йшли вулицею в обидві сторони. Робили це неспішно, заглядаючи у кожен двір, кожен дім, кожен підвал і кут. Маги за ними не відставали, крутили своїми кристалами в усі сторони, видивляючися сяйво заклинань. Близько… і пастка стискалася все сильніше. Для проби Гнат зачарував невидимістю камінь не так далеко від магів й по тому, наскільки швидко це побачили, переконався, що обійти їх не вийде. А це ж була тільки невидимість, німота додасть сяйву сили…

— Прорвати зовнішнє коло єдиний варіант, так? — спитав він

Якби у магів хоч кристалів не було… кляті князі, вони ж самі прийшли! Самі попалися у таку майстерно сплановану пастку! І його вина у цьому була ледь не найбільша: трохи міцніший за середнячка Рус би не сунувся сам, та й Маур без компанії сидів би у гнізді й далі щити видумував! Ан ні, вони поклалися на команду і на його силу. З напарником з вищим рівнем страх атрофувався як орган, а Гнат ще й словами допомагав. Бач, через новеньку багато що передумав. Правила не завжди правильні, Ведимир помиляється, а їм потрібно щось робити, аби змінити князівство. І підтримали ж, пішли разом з ним, а тепер… вони знали, що підставляються, але надто звикли покладатися на свої вміння і вважати себе сильнішими. А особливо Гнат.

— Ееее… пройти мимо непоміченими? — невпевнено запропонував Маур

Гнат подивився на друга так, наче хотів сказати, який він бовдур. Але раптом передумав. В Маура була сестричка й родина, та й взагалі цей веселий експериментатор з нахилами до крадіжок йому подобався. Скільки усього вони пройшли разом… скільки разів виручали одне одного чи просто допомагали не звихнутися у гнізді! Перевів погляд на Руса, у якого теж була сестра, а сам був надійним напарником, спокоєм й розсудливістю не раз їх врівноважував. І скільки з ним цінних моментів згадувалося… на Аніку, яка, хоч скільки між ними було, останнім часом непогано товаришувала з ним. І хоч вони ледь не вбили одне одного, але думка про її можливу смерть змушувала серце завмирати.