Глава 28. Звільнення

Вісті, принесені Гнатом з чергової вилазки до міста, неспокійною хвилею пронеслися навчальною. Чого-чого, а такого не очікував ніхто. І якщо підлітки хто надихнувся, хто перелякався, хто не міг повірити такому щастю, то наставники одразу спохмурніли й відійшли вбік обговорити між собою. З них, здавалося, тільки Зоряна бачила у новині щось хороше.

Аніка ні миті не сумнівалася, що вона має побачити, як князь звільняє від єднання. Це ж саме те, що потрібно! Можливо, вона тоді зрозуміє, як звільнити Кирила! Така думка не могла не радувати, їй одразу і гніздо стало здаватися пречудовим місцем, і навіть Ведимир куди приємнішим. Якщо вона тут про таке дізналося — воно того коштувало!

Здавалося, те ж відчували й інші спудеї. Надію. Промінчик світла нагорі довгого-довгого лазу з-під землі, яким вони дерлися вже не перший рік. І хоч надія могла майже окриляти, багато в кого в очах з’являвся страх, обережність. Але в Аніки його не було і дівчина точно знала, що заради Кирила піде і не на таке.

— Ми маємо це зробити! — заявила Аніка

— Це наш шанс, — вставив Ярош

Його більшість проігнорували — зрозуміло, що якщо це для когось і шанс, то точно не для нього з планами помсти.

— З чого це князь вирішив змилостивитися? — скептично спитала Марися

— Яка різниця? Він взагалі психований і непостійний, — фиркнула Діяна

— Якби ми знали, як це відбувається… — протягнув Маур

— Це може нічим не допомогти, — осадила його Ялина, — слово скаже і все, вільні

— А може й ні! — заперечила Аніка, — відки знаєш?

— Важливо побачити, щоб розуміти, — підтримав Маур

— Це якось підозріло, — висказався Власлав

— Усе кругом підозріло, якщо спеціально підтвердження вишукувати, — відмахнулася Аніка

— Це небезпечно, не робіть цього! — хвилювалася Дзвінка

— Навіщо йому показувати звільнення? Як якусь нагороду. А як це подати підліткам? — знову запитала Марися

— Дітей і підлітків там не буде й казати про це малим заборонено, — відізвався Гнат, — їх усіх відправляють у похід за місто. З вчителями зі шкіл

— Тоді як хтось з нас може загубитися там у натовпі? — справедливо підмітив Лесь

— Ми щось придумаємо, здалеку подивимося чи непомітними будемо

— Це все одно як в пащу вовку лізти

— Але це може допомогти! — вигукнула Аніка

— Це може бути справжній прорив, — підтримав Маур

— А може й ні, — заперечив Жадан

— Якщо не підемо — не дізнаємося

— Хлопчики, це небезпечно, не ходіть! — заканючила Дзвінка

— Стражів в лісі стало менше, мені здається, — підмітив Гнат

— Та їм просто набридло тут вештатися, — фиркнув Власлав, — безтолкове ж заняття

— А якщо ні? — Ялина навіть встала, — зробити ілюзію безпеки й кинути наживку — стражі часто так роблять

— Але ж не князь, — мовила Діяна

— Ти думаєш, він бовдур і до такого не додумається? — Рус незадоволено (як завжди) глянув на сестру, яку Власлав мов непомітно тримав за руку

— Питання не в тому, чи він бовдур, а чи не лінь йому займатися подібним, — зарозуміло відповів йому Влас, — до сих пір він тільки на стражів гримає, щоб розібралися

— А ти думаєш, що це не може змінитися?

— Я думаю, Русе, що на його місці не витрачав би час на якісь дрібні проблемки

Перш ніж хтось встиг врізати цьому пихатому герцогському синку, Ведимир відволікся від розмови з наставниками — галас заважав їм обговорювати ситуацію — й підняв одну руку.

— Спудеї, спокійніше, — Ведимир швидко пройшовся поглядом по підлітках і повернувся до Зоряни, — оціни їхній загальний настрій, гаразд?

Наставниця кивнула й відійшла до спудеїв.

— Ризиковано. Мені не подобається цей задум. Надто підозріло, — сказав Дем’ян

— Згоден, мені теж

Наставник подивився в інший кінець навчальної, де Зоряна встряла між Русаном з Влаславом і змусила тих сісти на місця. Потім вона щось сказала й підлітки переглянулися між собою, а на обличчях виступили болісні процеси роздумів.

— Голосуватимуть, — підмітив Ведимир, — якщо вони будуть «за»…

— Нам небезпечно забороняти

— Небезпечно відпускати їх туди. І не має сенсу, враховуючи…

Ведимир не договорив, але Дем’ян його і так зрозумів.

— Але вони не зрозуміють, якщо заборонити

— Міркування безпеки, що не зрозуміло?

— Ведиме, ти сам знаєш, — з докором сказав Дем’ян, — бунтівний настрій і так підіймається… потрібна надія, потрібно бачити хоча б якийсь рух. Ми не можемо дозволити усім зневіритися. Потрібно керувати їхньою енергією

— Ми не можемо дозволити їм зайти у пастку. І всіх нас підставити також

— Думаєш, це пастка?

— А ти гадаєш ні?

— Може й ні. У князя є проблеми з населенням, хоч вони й виконують кожне слово. З нього станеться і таке влаштувати. Чи не думати про наслідки, просто в гарному настрої прокинувся… — він примовк, бо підійшла наставниця, — Зоряно?

— Вони хочуть відправити групу на завдання

— Що ж… — Ведимир на мить прикрив очі й важко видихнув, — це буде важко… але я не можу дозволити їм ризикувати собою і нами усіма