Глава 26. Переїзд

Коли всі четверо нарешті вляглися на землі й поснули, Ведимир відчув небувале полегшення. Він вже і забув, наскільки з дітьми буває важко. Непосидючі, цікаві до усього, швидше втомлюються і не розуміють заборон. Дітки з академії, що щодня тренувалися, вчили заклинання та мали живі згадки про Марка і все одно кожного з них потрібно було тримати у полі зору, а не пискнути, хоча б зі страху, як бачили стражів, для них було неможливим.

Скільки нервів він поклав, аби за день вивести їх якомога далі від Жатину, обійти чисельні групи стражів у лісі й не довести нікого до істерики! Як перший раз довів малу, так після того і намагався стримуватися, бути м’якішим. З усіх сил намагався, але все одно він бачив, що ці діти його побоюються і переглядаються за спиною.

Колись йому здавалося, зі старшими спудеями буде менше проблем. Сильніші, досвідченіші, свідомо розуміють загрозу і мету. Куди там! Дивлячись на дітей він розумів, що і старші недалеко від них пішли, просто вміють не показувати своїх відчуттів. Якщо вважають за потрібне, звісно. Але вони так само не розуміли, навіщо він такий вибагливий, навіщо усі ці правила, чому він сердиться, адже ти не зробив нічого серйозного. Подумаєш, відійшов на кілька кроків вбік, що може трапитися? Надто безрозсудні, сп’янілі від сили, якою ще не навчилися як слід користуватися, непокірні.

Їм усім потрібно було подорослішати. Не нити, а готуватися. Дотримуватися правил, жити за чітким насиченим розкладом було нелегко, він розумів. Але правила дозволяли їм виживати, а життя взагалі було нелегким, особливо для бунтарів в Унарії. Тому він ніколи не потакав їхнім примхам, карав за непослух і знову відправляв на заняття. Бо це було саме те, що допоможе їм через рік-два, як виповниться по чотирнадцять.

Скільки їм потрібно було навчитися, щоб стати тими, ким вони мали! Ведимир зітхнув і прикрив очі, відганяючи думки, але замість них у голову полізли інші проблеми. Князь у лісі. Чи всім вдасться вирватися з того оточення стражів, чи всім вистачить навичок, чи достатньо він їх підготував для такого? Горислав. Як поспіхом доведеться облаштовувати постачання, як швидко вдасться дооблаштувати гніздо, як часто просити найближчих — Ярицю — навідуватися до них, поки не налаштується зв’язок? Що там відбувається у столичному гнізді, чи зіпсує те дівчисько Дара ще сильніше за його відсутність, чи нічого не трапиться, поки в осередку лишилися тільки слабкі?

Ведимир вже і не пам'ятав днів, а тим паче ночей, коли б у його голову не лізли подібні думки. Надто давно це було. Надто багато відповідальності він взяв на себе. Життів.

Його батько був герцогом. Як більшість дітей феодалів, що потрапляли в академії, він відчув, що щось в Унарії не так, коли батько взяв на щорічний бал до палацу. Там, побачивши князя й князенків наживо, він зрозумів, які вони монстри.

На додачу феод Ведимира знаходився біля Арвії й деяким підліткам вдавалося втекти за кордон. В центрі такий номер не проходив, та в центрі й служителі єдності сильніші. А от ближче до кордонів бунтівні підлітки, не бувши дурнями, вирішували пробувати удачу в невідомій країні, не зважаючи на байки дорослих про неї.

Князь злився на це і зірвався на татові Ведимира, як винному. А той свою злість зірвав на сині, який і сам часто вештався де попало. Як він може контролювати чужих підлітків, якщо навіть власний син його не слухається? І от тоді Ведимиру стало цікаво, з якого це дива підлітків потрібно контролювати. І він образився на батька за те, що накричав на нього. Втік з дому та так вийшло, що ноги понесли до кордону. Просто дізнатися…

На десятилітнього хлопчину, який розмовляв іншою мовою, інакше одягнений і взагалі здивовано зиркав на все навкруги, увагу, звісно, звернули. А ще в Арвії непогана мережа вивідників, тож у місцевому відділенні стражі знали, що за кордоном кілька днів тому зник герцогський син. Як Ведимир потім дізнався, простих підлітків з Унарії ловили, заспокоювали й посилали вчитися в одну зі столичних шкіл. Відправляти їх назад було нелюдяно, а від хороших магів, якими найчастіше були втікачі, Арвія і не хотіла відмовлятися. Але малий герцог — це вже інша справа. Такого раніше не траплялося й Ведимира відправили прямо до короля.

Арвійському королю Унарія під боком була не вигідна. Навіть попри те, що він отримував кілька десятків сильних магів щороку і його придворний маг був з Унарії. Крім моральних мук і бажання допомогти людям це ще й було небезпечно — якщо князю стукнуло б в голову почати війну, вся Унарія на смерть пішла б за його наказом. 

З ними торгували лише по обмежених договорах з жахливими умовами, а для проїзду Унарія взагалі була закрита. Це заважало як дипломатичним, так і торговим відносинам з більшістю королівств, бо Арвій була майже півостровом. Вони мали невеличкий проїзд через Каптан, як і рухалися торговці, але це великий крюк. Загалом, арвійський король дуже хотів, щоб стан справ в Унарії змінився.

Виховати герцога — це вже хоча б щось. Ведимир ріс при дворі короля, вчився всьому, що той знав про устрій країн, політику та інші важливі речі. А років у сімнадцять подумав, що в Унарії в рази більше бунтівників, ніж кому вдається втекти. Вони могли б стати великою силою. Так у нього з’явилася ідея академії, а король Арвії підтримав. Вони набрали добровольців — вихідців з Унарії — які відправилися будувати перше гніздо. 

Ведимир з королем тим часом їздили іншими королівствами, дізнавалися яке у них відношення до Унарії й шукали допомогу. Ситуація була схожа у всіх сусідів, крім Шафранії й Ліору. Але це і так було зрозуміло. У Шафранію, король якої мріяв дізнатися від князя секрет сили й стати другою Унарією, вони навіть не їздили. А Ліор — країна магів — була вільним куточком у світі. Навіть населення постійного не мала.

Вони знайшли підтримку. Три найближчі королівства, враховуючи Арвію, скинулися ресурсами, дали кількох своїх мешканців-добровольців (найчастіше вихідців з Унарії), свої книги й погодилися приймати спудеїв на «навчальні мандрівки». Переважно так і вчилися перші, а ще багато подорожували й переймали досвід інших королівств.