25.2

Сказати, що Гнат здивувався гості, було б неприпустимим применшенням. І побачивши, як він витріщився на неї й насторожився, Аніка навіть відчула сором. А вид самого хлопця… взяти, хоча б, його око. Під лівим красувався здоровенний синець. Видно на такі дрібниці Зоряна вирішила не витрачати сили, їй і так роботи вистачало. Хоч саме око виглядало нормально й білок був чистим, це тільки підкреслювало жахливу картину. І те, наскільки блідим було обличчя… 

Невже вона справді могла таке зробити? Зарядити хлопчині кулаком хотілося постійно, але навіть картинка, де він ходить з переломом руки через неї, була неприємною. А розбити йому голову о стіну чи зламати хребет вона точно не хотіла! З розповіді Дара виходило, що це було найімовірнішим варіантом і просто чудо, що навколо них стояли щити, до яких навіть Маур не додумався, що зберегли їх від смерті чи каліцтва.

Як тільки почула розповідь Дара, дівчина сиділа шокована і ледь змогла спитати, чи Гнат живий. І навіть те, що Дар сказав хлопець по ній не менше пройшовся, ніскільки почуття страху й провини не применшували.

Радана якось запитала, що потрібно, щоб новенька розплющила очі й хоча б поговорила з Гнатом. І вона, і Дар кілька разів пробували довести, що той щиро переживає і з усіх сил намагається загладити провину. Скільки маленьких чи великих кроків він пробував зробити. Хоч більшість Аніка не визнавала, але серед цих були й кілька справді хороших речей. І так, на тренуваннях він її завжди беріг. Хоч би раз сходила до Зоряни з чимось серйозним! Якщо таке і траплялося, скоріше за все, дівчина сама була винною. Зате вона Гната відправляла до наставниці ледь не щотижня.

На малюсеньку мить задумалася й визнала, що будь на місці Гната — але вона б, звісно, ніколи так не вчинила й не обманула — її б саму вже здорово збісила її поведінка. Хоч було на що злитися. Хоч він це, здавалося, заслужив. Але ж не такого! І хлопець завжди був поряд, допомагав чим міг і стійко терпів більшість її знущань. Це було неймовірно важко визнати, але сидячи в кімнаті наставниці разом з Даром, знаючи, що навпроти у лазареті через неї (в черговий раз!) валяється Гнат, тепер вже не на годинку і з куди серйознішими травмами, дівчина таки визнала, що перегнула.

І ось прийшла до нього… Гнат відвернувся, а Аніка непевною ходою підійшла до гроболіжка й сіла. Видно, на місце Маура. Вони з Даром лишилися біля дверей і хоч вдавали, що спілкуються, слідкували за своїми «підопічними». З хвилину дівчина з хлопцем мовчки сиділи, не дивлячись одне на одного. Гнат активно демонстрував, що його зламані нігті — найцікавіша річ у цій кімнаті, Аніка ж просто не знала, що сказати. І як. І що вона відчуває. Врешті зітхнула, а Гнат з розумінням кивнув.

— Важко визнати неправоту?

Аніка ледь не послала його, але вчасно задавила це бажання.

— Легше, коли ти мовчиш, — чесно відповіла вона

Гнат хмикнув і таки подивився на дівчину, а потім і руку з нігтями опустив.

— Я не пам’ятаю бійку

— Я теж, — відгукнувся він

— Сказали, у мене очі світилися

Гнат мовчки кивнув, а Аніка глянула на Дара й вирішила поділитися:

— Це нагадує межу

— Я чимало разів тебе за нею бачив, — похитав головою Гнат

— І все ж, — вперто повторила вона, — ти мене чимало разів туди відправляв. Очі, пробіли у пам’яті та все інше… 

— Гаразд, схоже, — він задумався, — але це не та межа, яку ми знаємо

Позаду Маурові щось в голову стрельнуло й він поспіхом став розпитувати Дара про те, чи не знає, що відчувала новенька перед бійкою. Той покивав, додав і обличчя обох стали серйознішими.

— Межа — це ж від емоції, — сказав Маур, — тобто не емоції, а шаленого бажання… тобто… це відчуття стає настільки сильним, що свідомо вже не можеш контролювати його

— Не зовсім точно, — Гнат навіть поморщився, — але я тебе зрозумів. Мов є якась межа, яка відмірює, якої сили відчуття можеш стерпіти. Вилітаєш за неї й дієш несвідомо, не контролюючи себе й не думаючи про наслідки — тебе тільки це відчуття підштовхує

— Маги дуже вільнолюбні, — додав Дар, — може тут швидше «вискакуєш» за межу. Але якщо добряче розізлитися…

— Коли стільки злості в тебе вже не влазить, — підтакнув Маур

Гнат повернувся до новенької, а Аніка похмуро зиркнула на нього.

— Мені шкода, — нарешті сказала вона

— Здивований, — хмикнув хлопець, — мені теж

— Ти мене все одно дратуєш, — не втрималася дівчина. Сам знову винен!

— Повір, ти мене теж

— Не я тебе обманом завела у пастку!

— Не я в тебе жбурляю книжки й ложки за кожної можливості!

— Гей, спокійніше! — гукнув Маур

Дівчина роздратовано глянула на нього, як і Гнат, але швидко вони повернулися назад й знову уп'ялися поглядами одне в одного. Запал Аніки пропав одразу ж, як вона помітила синець у Гната під оком. Дівчина тихо охнула, погляд став винуватим, а рука сама собою потягнулася до його обличчя. Щоправда, не донесла і ніяково прибрала.

— Пробач… я не хотіла

— Хотіла, — він мотнув головою, — і я теж. Але якщо так продовжимо, погано закінчиться

Він був серйозним і водночас спокійним. Дивився прямо, без злості, зневаги чи настороги. Як звичайний хлопчина, з яким вони зустрілися і мило спілкуються, поки йдуть з села до найближчого містечка. Це наче було перемир’я… яке, втім, могло закінчитися як завгодно.

— Не хочу як раніше, — зірвалося в Аніки

— Я теж, — кивнув хлопець, — почнімо з початку?

— Пропонуєш усе забути?

— Саме так

— Таке не забувається

— Можу сказати те саме. Але спробуймо, — він простягнув їй руку, — Гнат

Дівчина оглянула її настільки уважно, наче під зламаними нігтями він міг сховати смертельне заклинання. Тоді зловила його погляд, тепер вже напружений, але доброзичливий. Згадала, як вони познайомилися, як він заманив її сюди та усе, що відбулося за ці два місяці… і чим все ледь не закінчилося. А тоді простягнула свою: