24.2

Аніка різко обернулася й побачила Гната, що заглянув до тренувальної. Звично нахмурилася, хоча злилася не на нього. Навпаки, хлопець останнім часом поводився непогано й зранку вже вдруге сказав Ведимиру, щоб вона має йти на завдання. 

Ситуація зі Златом і Марком дещо дезорієнтувала її. Дій Марка здавалися дикими, але як Злат цього не зробив… Коли Аніка думала про це все й намагалася розібратися, у неї починала боліти голова й чесалися кулаки. А після того, як Ведимир вирішив відправити кожного магічно вправного допомагати дітям з Жатину, а Дара знову вирішив лишити у гнізді, так взагалі! Несправедливість і обмеження її завжди бісили, навіть якщо це стосувалося не її. А за друга переживала ледь не більше, ніж за себе.

Ведимиру вона нічого не могла зробити, хоч і хотілося. Але спустити пар було потрібно і Гнат сам нарвався. Раптом дівчина метнулася до нього, підсікла ноги й штовхнула, а як впав на спину, наскочила зверху.

— Ау! — Гнат скривився, а тоді розслабився й спокійно підмітив, — таки справді

Аніка опустила занесений кулак і здивовано підняла брову. Не такого вона очікувала і це знову збивало. А ще раптом перехотілося зриватися на цьому хлопці. Не коли він так лежить і дивиться на неї з усмішкою. Не коли вона згадує дорогу з Жатину. Дівчина встала й відвернулася, але тепер вже хлопець зробив ривок, збив її з ніг і сів зверху.

— Не повертайся спиною, раз почала бійку, — усміхнувся

Новенька сіпнулася, але Гнат тримав обидві її руки, а щоб скинути його цій худющій здихлі не вистачало десятка кілограмів. За час у гнізді вона від’їлася й зміцніла, бо як тільки прийшла дивитися було страшно, але все ще витягувала лише шаленою злістю. І тим, що, на відміну від Гната, його зовсім не берегла й не розраховувала удари.

— Чого тобі?! — її очі недобре блиснули

— Ти перша почала

— Не дратуй мене!

— Ти й без мене справляєшся

У наступний момент усмішка з обличчя хлопця пропала й він згадав, що з новенькою жарти та підколи найчастіше не вдаються. Вона дала йому ногами під зад, крутнулася й вскочила на ноги. Хлопець перевернувся й теж піднявся. Поза була напружена, готовий кинутися чи увернутися будь-якої миті. Але новенька вміла дивувати.

— Якщо ти попросиш, Ведимир відпустить Дара? — раптом задумливо спитала вона

— Думаю, ні

— Чому?!

Це було запитання не до хлопця. І не тільки від неї. Дар запитував Ведимира роками, наскільки знав Гнат, але відповіді не отримав.

— Не знаю

Дурний настрій новенької одразу штовхнув її звично виплеснути емоції і вдарити, довелося увертатися, захопити руку й вивернути назад. Дівчина айкнула, але більше від несподіванки й досади. А щоб вона не змогла вдарити ногами чи іншою рукою, Гнат обхопив другу її руку й талію та притягнув майже впритул до себе.

— Дар тут давно. Кажуть, він Ведиму як син

— Він казав, що у Жатині не вчився… але Устим знає його, — інформація була важливою, тому вона не робила спроб вивільнитися — завмерла й повернула голову до Гната

— Устим, як Дем’ян й Зоряна, раніше був спудеєм. Ще в часи єдиного гнізда у Князеславі. Тут вони й познайомилися

 Хлопець був так близько, що Аніка відчула біля вуха подих, коли він говорив. Це змусило напружитися, але бажання відштовхнути, як не дивно, не з’являлося. Навпаки, знову згадувала дорога з Жатину і ранки, коли й вона його обіймала.

Гнат теж мимоволі підмітив, наскільки дівчина близько. Вони щодня боролися і такий захват він теж не вперше робив, але ще ніколи вона не стояла спокійно (і так довго). У гнізді, принаймні, у безпеці. Ще й уважно слухала його! Це було незвично. Хвилювало.

— Чому Устим не забрав його у Жатин, як інших малих? — пошепки спитала Аніка

— Дар був найменшим, наскільки я знаю, — Гнат задумався, — тут спочатку академії, років з шести… він вчився з Устимом, чого Устим зміг навчити нового у Жатині?

— Тобто Дар знає не менше наставників інших гнізд і йому нема що там робити?

— Так Устим сказав

— Коли?!

Новенька різко вивернулася й стала навпроти, дивлячись Гнату в очі. Навіть не звернула уваги, наскільки легко було це зробити — він не тримав — так її шокували слова хлопця. А він чомусь відчув розчарування, хоча те, як вона на нього дивилася без злості, йому теж подобалося.

— Вчора заходив до Маура з Даром. Ну і я був