Глава 24. Незвичайне тренування

Аніка колошматила мішок у залі, кидалася у нього вогнем, водою і льодом, приправляючи це лайками. Навіть зрозуміла, чому Ярош постійно стирчить у тренувальній — уявляючи на місці мішка почергово князя, Ведимира і стражів виходило скидати злість.

До гнізда вони повернули на два дні швидше, ніж йшли до Жатина. Голодні, озлоблені, у синцях від бійки та невиспані, бо ні умови, ні тривожні думки цьому не сприяли. І лиш присутність Устима допомогла їм не повбивати одне одного дорогою.

Ярош, як очуняв і зрозумів, що йому не дали дістати князя, кинувся назад. А тоді побився з Гнатом, який його зупинив, та й Аніці влетіло, як полізла. Він виплескував злість, що не дали помститися, вони ж — що усіх підставив. Аніка в запалі випадково плеснула магічних сил, з нею таке траплялося, і Ярош відлетів та грюкнувся спиною о найближче дерево. Спочатку перелякалися, а як зрозуміли, що він не поламався, але і кидатися у бійку тепер не буде — перейшли на крик. 

Дісталося і йому від обох, і їм з Анікою що не чекали як домовилися, і Гнату бо ніхто не домовлявся і він на себе багато бере, і Устиму, що за дітей відповідає і про них має думати, а не лізти куди не просять. І тоді біля яру, і в перепалку. І все ж він заспокоїв їх та змусив примиритися. Хоча б на словах.

Сумки лишилися під чагарником край яру, полювати не було ні чим, ні часу. Вони поспішали, йшли навіть вночі, все одно спати було холодно, незручно й бентежно. Лягали лиш на кілька годин, вже як зовсім не лишалося сил. І навіть це не було відпочинком. Яроша стійкувати не ставили — за ним і вдень постійно приглядали, ні Аніка з Гнатом, ні Устим до кінця йому не довіряли. Хто знає, чи не чкурне геть при першій можливості? Тим паче, поки вони сплять.

Аніка валилася з ніг, Устим з Гнатом, хоч старалися не показувати цього, також. Та і Ярош, якщо на те пішло, але він дівчину мало турбував. Спільні злидні, як не дивно, примирили її з Гнатом, навіть спеціально терпіти його не доводилося. Це було нормально і правильно, що один з них вкладав голову іншому на коліна, щоб зручніше було спати. А другий, стійковий, чаклував навколо нього теплий кокон. І якщо стійкового також вирубало від втоми, заклинання переставало діяти й перший прокидався від холоду та штурхав його.

Коли вони так сиділи й перекидалися кількома фразами, поки обидва не спали, теж було нормальним. І що дорогою Аніка могла знайти й зірвати корінці, які знала, не скрутять потім живіт, і ділилася з Гнатом, хоч і було мало. Якщо багато — з усіма. І навіть як на світанку вставали й було холодно, а сил після ночі вже не лишалося, вони обіймалися з Устимом чи з Гнатом і завмирали на якийсь час, гріючи одне одного. 

Першим, що вони зробили, діставшися гнізда — змели усе, що лишилося від сніданку, набрали їжі на складі й вже з ложками у роті розповідали, що трапилося. Устим розповідав, він тримався краще і взагалі вдавав, що хоч зараз готовий все кинути і йти назад до дітей. А на кухню його притягнули ці твоє здичавілих спудеїв, угу. Десь на середині розповіді Гнат буркнув йому, щоб їв, і вони з Анікою на пару продовжили. А як розповіли й в них більше не влазило, лягли й спали до наступного ранку. Аніка взагалі ледь за столом не вирубилася, до кімнати її доніс та вклав Дар. 

Устима примусово відправили спати, але після обіду він все одно прокинувся і наставники показали йому план, який вже тоді був. До вечора вони разом зі спудеями допрацьовували, продумували усі ризики і шляхи.

Устим вважав, що лишатися у Жатині надто ризиковано. І хоч Ведимир сумнівався, що відправляти найменшеньких дітей через ліс, де рискає князь, буде меншим ризиком, але думці Устима у цьому довіряв. Навіть найсильніший захист не є гарантом, а скільки князь може прочісувати ліс і наскільки ретельно ніхто не знав. З такою-то оравою… 

Вирішили, що діти переїдуть до нового гнізда під Гориславом. Його будували для старших спудеїв, кому вже більш як чотирнадцять, адже усі росли й з кожним роком таких ставало все більше. У гнізді ще навіть обстановки не було, одні голі стіни, ланцюжок постачання, вивідників і зв’язку з іншими гніздами у Гориславі ще не налагодили, але це виглядало найкращим варіантом. 

Як Аніка прокинулася, підготовка вже йшла повним ходом. Дорослі, Дар, Радана та Власлав, у феоді якого знаходився Горислав, сиділи над картами й знову думали над маршрутами для десятка-другого групок дітей. І заразом як краще поділити їх на групки, скільки буде оптимально та скільки старших спудеїв їм потрібно давати у провідники. 

Зоряна з помічниками складали похідні аптечки, готували з трав розчини й мазі, яких не вистачало на таку кількість та шукали по всьому гнізду склянки та будь-які пригожі місткості для них. На кухні ж спудеї прораховували, чи можна харчуватися в’яленим м’ясом і сухпайком тижні два, щоб не скрутило живіт. І які з продуктів будуть найлегшими та займатимуть найменше місця при найбільшій поживності.

Від метушні повсюди Аніці хотілося вилізти нагору і забарикадувати вхід у гніздо. Раптом вони, поки заклопотані носяться по своїм справам, все ж почнуть стикатися лобами у коридорах і вирішать відправити когось нагору, щоб місце звільнити. Бо дівчині почало здаватися, гніздо і на половину цих бісів не розраховано!

— Настрій потренуватися?