Глава 23. Князь

Аніка ледь встигла стрибнути на Яроша, збити його з ніг й притиснути до землі, підкріплюючи ривок магічним імпульсом.

— Здурів?! — зашипіла вона, — куди?

— Дура? Це князь!

— Сам бовдур! Куди ти лізеш?!

— Вб’ю його і все!

— І що все?! — зашипіла Аніка ще дужче, — і тебе вб’ють! Ти хоч бачиш скільки тут стражів?!

— Вони мене не побачать

— З ними маги, ідіот!

Ярош рипнувся й зміг вивернутися та стати на ноги, але Аніка схопила його за руку й притримувала магією, а це не те, де б він міг з нею тягатися. 

Звісно, думка вбити князя була привабливою. Це було перше, про що вона подумала, зрозумівши, що ж то за чоловік. За її батьків. За усіх, кого він день за днем неволить. За Марка. Навіть за цих стражів, що трусяться під своїми латами. Але було одне величезне «але» — це не допоможе Кирилові. Не звільнить його. І навіть якщо їм вдасться підібратися до князя і вбити його, вони відправляться слідом і тоді навіть не лишиться кому допомагати Кирилові.

— Все одно. Коли ще випаде шанс?

— Який?! Вбитися, щоб сила перейшла до сина?

Ярош завмер, напружено дивлячись на Аніку.

— У нього що, родини немає? Ти нічого не зміниш!

Ярош від безсилої злості гаркнув і тупнув ногою.

— Я не можу просто піти!

— То вбийся як вже нас поряд не буде! А ми будемо далі шукати РЕАЛЬНІ способи щось змінити!

Вони були надто зайняті одне одним, щоб вчасно помітити неладне. Помітити, ще як перший маг тільки побачив відголоски заклинань, ще як він не знайшов кристалу, що проявляв лінії сили, ще як не покликав інших разом з князем та стражами. До того, як їх майже оточили й підійшли ледь не впритул.

— Кляті князі! Валимо!

Аніка потягнула Яроша за руку назад, де ще можна було легко проскочити, до яру. І той, на щастя, кинувся слідом. Бігали, маневрували між деревами та перестрибували через коріння, що стирчало з землі, вони швидше за важких стражів у латах, але сильно відірватися б не вийшло. І як добігли до яру, Ярош зіслизнув униз та втягнув Аніку за собою. І вона б проїхалася на спині аж до дна, але хлопець зловив за руку й втримав, аж поки вона не схопилася за лози якоїсь повзучої рослини й стала. А тоді вже сама прихилилася спиною до землі, ледь не втислася в схил яру, змінивши невидимість навколо них на легкий ковзаючий погляд. В рази менше сили, куди легший слід магії, ще й земля трохи виступала за схили яру, формуючи над ними природний навіс. Невеликий, але Аніка подумки благала, щоб це допомогло і їх не помітили.

Скрегіт лат стражів наблизився до яру, протупотів ледь не над ними, що аж ком мокрої землі зірвався і впав Аніці на обличчя. Вона поморщилася, але не ворухнулася. Як і наступного разу. Стражі побрели край яру, вдивляючися у ліс навколо, і так робили усі, хто прибігав за ними. Як стукіт лат над ними вщух, Аніка з Ярошем обережно, безшумно, перевернулися, видерлися нагору і виглянули.

Вони помилилися. Масово стражі пішли вперед, оглядати, але князь не вважав за необхідне бігти поперед підданих. Звісно, він йшов за ними. Наглядав. Без нього, без його контролю, вони навіть ліс підмести нормально не могли. І він вже відчаявся чекати, коли ж ці телепні зловлять якихось нещасних бунтівних дітей. Коли йому сказали, що їм врешті це вдалося, але хлопчину навіть до міста живим не змогли привести, це була остання крапля.

Ні, без нього ці овечки не впоралися б. А він не міг допустити, щоб своєю тупістю вони запороли цю справу, він не міг допустити ще одну поразку. На цей раз він сам все контролюватиме, підштовхуватиме наказами, щоб не розслаблялися і виконали потрібне. Вони знайдуть спільників того хлопчиська-самогубця. Вже знайшли. От варто було йому вступити у цей ліс, як одразу і знайшли! Нічогісінько його підлеглі без контролю і стусана не можуть, самі ж стирчать тут вже другий місяць без результатів!

Аніка вчепилася Ярошу у руку, але нехороший вогонь в його очах продовжував розгоратися. Він ніяк не відреагував на дотик, весь був напружений, а очима так і пожирав фігуру у синій мантії, що йшла вслід стражам. Він справді не міг просто так піти, не міг це залишити. Не коли так близько до цілі. Але й Аніка не могла йому дозволити так ризикувати ними, ризикувати шансом для Кирила, а тому як хлопець вирвав свою руку і підтягнувся нагору дівчина приклала його магією по потилиці. Як Гнат на початку їхнього знайомства приклав стража і змусив знепритомніти. Це було одне з перших заклинань, яке вона вивчилася, надто така можливість вражала.

Аніка стягнула тіло Яроша назад до яру, а сама тихо вилізла нагору, щоб знайти Гната з Устимом. Як знайти невидимих і нечутних, якщо у тебе немає кристалів-підсилювачів з Шафренії, як у магів князя, уявляла дуже приблизно, тому просто прибрала заклинання німоти й тихо гукнула. І ще раз. А тоді пішла у сторону табору, оглядаючися та знову гукаючи.

— Чого горланиш? — спитала пустота перед нею голосом Гната

Потім вона побачила їх з наставником — Гнат розтягнув своє заклинання і на неї — а тому своє швиденько прибрала. Дівчина навіть грубість Гнату пробачила — на це не було часу. У двох словах описала, як вони пішли за ними, що бачили й де Ярош, а вже дорогою до яру почула від Устима приблизно таку ж історію. З доповненнями від Гната, що як серед магів та стражів почався перелох, вони одразу зрозуміли, що це їхнім бовдурам на місці не сидиться. Але навіть це Аніка пропустила мимо вух — Гнат бубнів поки Аніка з Устимом звалювали йому на спину непритомного Яроша.

— Стійте де стоїте!

Аніка крекнула з досади. Знову вони були надто заклопотані своїм, щоб когось підпустити! З-за дерев виступив князь з десятком стражів, а позад них йшов маг з кристалом у руці й безпомилково вказував напрямок, де стояли Аніка з іншими.

— Покажіться

— Устим забирайся звідси, — холодно скомандував Гнат, роблячи крок вперед

— Здурів?! — зашипіла Аніка тепер на цього напарника, — куди тобі з цим бовдуром на спині? Валіть, я прикрию