22.2

Він справді відліпився від дерева і скинув сумку до інших двох. І хоч Аніка його мотивацію не розуміла, але її таємниця попереду зацікавила і слово Гната точно не було причиною стримуватися! Вона підштовхнула свою сумку до купи й впевнено встала.

Вони й близько не підкралися, як зрозуміли, що на таке справді варто було глянути. Не їм конкретно, скоріше Устиму. Не знати, що недалеко від твого гнізда розставляють табір добра сотня стражів може бути небезпечно для життя!

Служителі Єдності снували між деревами з точністю і без осмисленості, як дресовані собаки на виставах стрибали через виставлені горизонтально палки. Вони були усюди, що підлітки могли побачити причаївшися невидимі за молодою ліщиною. Крім кількості стражів, незвичними були коні. Не сотня, може навіть не десяток, але навіть один кінь в хащах лісу викликав здивування. Устим казав вони сильно забрали до дороги. І все ж… 

Приїхали вони видно не так давно. Два десятки дорослих тільки вибудовували щось схоже на шатер, величиною з дві кімнати у гнізді. Навколо обраної місцини вже встигли вирубати увесь підлісок, що купами гілок складався навколо, та прийнялися навіть за дерева. Три. Молоді й велике, але усі живі й сильні, спудеї б ніколи таке не зачепили. Цим же воно заважало вибудувати ідеальний квадрат… 

Навколо дроворубів займалися ще більшим маразмом — підмітали землю саморобними віниками з листяних гілок. 

Нічого схожого Аніка більше не примітила і подумала, що навіть у такого розміру прикриття не влізуть усі стражі. Зате полотна з того б вистачило, щоб напнути між деревами на усіх. І було б точно краще за накриття з гілок і листя, які зв’язували у кілька шарів ще п’яток дорослих.

Хрюкнула свиня й Аніка, що одразу витріщилася у ту сторону, побачила, як складають багаття. Але не встигла вона вдосталь надивуватися свині посеред лісу, як вигуки з-за шатра стали куди гучнішими, що навіть загальний гамір і стукіт сокир перебили. 

— Вище, вище робіть! І скільки можна копатися, невже руками махати швидше не виходить? Бовдури! Не цікавить. Мовчати!

Гамір навколо будівництва миттю стих, лиш здалеку ще доносилися звуки слів та ще завзятіше стукали сокири. З-за наполовину натягнутого полотна виступив статний чоловік. Він єдиний був без обладунків, а щоб його розшита орнаментами темно синя, задовга для лісу і нормально пересування загалом мантія не волоклася землею, позаду її притримувала служниця. За чоловіком дріботав інший, сутулий та наляканий що аж очі видалися поперед брів, що тихо підтакував злому феодалу.

— Навіть коні тут пройти не можуть! Тьху, які криси взагалі будуть жити у такій дірі? — він з презирством глянув вниз і підштовхнув блискучою туфлею одиноку шишку, що пропустили на вичищеному клаптику, — це що? Очима дивіться краще як прибираєте!

Троє найближчих з віниками миттю кинулися підібрати ту шишку та лепетати вибачення, але чоловік вже байдуже йшов далі.

— І як ти пропонуєш мені йти цими хащами? Пішки?

— Що ви, Ваша Милість, стражі вже готують ноші, як ви наказали

— Кляті князі, — шоковано пробурмотіла Аніка, а Ярош поряд аж підібрався

— Готують, — чоловік скривився, — враження що півдня вже готують. Завтра ми рухаємося вперед

— Звісно, звісно, до завтра усе буде готове

— Для вашого ж добра сподіваюся на це. І що вечерю також приготують якнайшвидше, — сказав він і метушня навколо багаття стала ще стараннішою, — дайте мені води

Служниця зі зсутуленим чоловіком сіпнулися, але вчасно завмерли на місці зі страхом на обличчях, наче за секунду мали вирішити головоломку й не були впевнені, що дали правильну відповідь, яка їх не вб’є. Зате усі стражі, які знаходилися порівняно близько і чули наказ, кинули усі свої справи, сокири, цвяхи, зібраний хмиз та віники й побігли хто до залишених під деревами баулів, хто одразу до феодала у мантії, якщо мали флягу на поясі. Перед ним двоє ледь не зіткнулися лобами.

— Вільні, — мовив чоловік, взявши в одного зі стражів флягу, — а ви не рипайтеся, — кинув він супутникам, — у вас інші укази. І Орій, не хотілося б твоєї дурної смерті, у цій дірі нового помічника буде знайти не легко

— Так точно, Ваша Милість, — пролепетав зсутулений