21.3

Як Гнат вивідав і розповів зранку, живим Марка до міста не довели. Хлопчина двічі намагався втекти, а одного ранку його знайшли мертвим з піною у роті. З’їв отруйні ягоди.

Важко сказати, спала у гнізді напруга чи збільшилася. Дізнатися напевно, що Марко помер… його тут любили, багатьом він був другом. Невідомість лякає, але водночас дає надію. Після вістей з міста надії не лишилося. Проте будь Марко живим, його чекала така доля, що навіть деякі з дітей визнавали — для нього було кращим померти.

— Чому ти сам не пішов вивідати? — запитала Аніка Устима дорогою назад

— Наставники не виходять далеко, — замість дорослого, який знову здивовано подивився на дівчину, відповів Гнат, — у місто, бо немає татуювань. В усіх має бути видно зап'ястя — указ князя

— А взимку? — якось не звертала уваги раніше

— Взимку бо можна легко проколотися. Ти ж бачила об’єднаних — навіть погляд інший. І рухи, слова. А якщо щось накажуть — ти маєш виконувати. Це не дитина чи підліток, які можуть посміятися й побігти, а потім сховатися, якщо їх раптом схопилися й хочуть розпитати. Але мені теж цікаво — чому ти одразу не пішов до Князеслава?

— Я хвилювався за гніздо, я не міг їх залишити. Це сорок дітей, для яких те, що Марко не повернувся, було великим ударом. Ми втрьох по черзі чергували вночі, щоб… ми не були впевнені, що нікому з дітей не вистачить дурості й відчайдушності втекти рятувати. Та й ситуація була непевна. У нас не так багато магічно сильних і вправних, щоб хтось з дорослих йшов у такий момент, — Устим вже зрозумів, що дівчина багато в чому не розбирається, тому про всяк випадок додав, — навіть якщо теоретично вони знають, що потрібно робити, у дітей магія ще слабка. Тому ми троє і заклинання навколо гнізда — основний захист. Чесно кажучи, якби серед вас не було вищих і я не побачив, наскільки сильнішими стали захисні заклинання, — він вдячно кивнув дівчині, — я не впевнений, що й зараз би пішов

— Хтось з академських попадався раніше? — запитала Аніка

— Злат, — буркнув Ярош

— Хтось з Князеслава? — уточнив Устим

— Зі Златогорська, — відповів Ярош, — і йому не вистачило духу

— На що? — різко повернула голову Аніка

— І що сталося? — стривожився Устим

— Його везли єднатися і нам довелося напасти на повозку, — мовив Гнат, бо обличчя Яроша стало злим й говорити далі хлопець явно не збирався, — місяці два тому. Саме через це князь збісився й так багато стражі

Устим зупинився як вкопаний, по його вилицях заходили жовна, а кулаки стиснулися до побіління. Дихання стало надто різним і наставник заплющив очі, намагаючися заспокоїтися. Через деякий час опанував себе, вдихати став глибше, розплющив очі й розтиснув кулаки, але по тому, наскільки прямими й напруженими були розчепірені широко пальці, ставало зрозуміло, що зробив він це лише шаленим зусиллям волі.

— Я… не звинувачую його. Кожен міг виявити легкодухість. Але Марко… він був сильним. Це так несправедливо! — він замовкнув, закинув голову і деякий час дивився на небо, — знаєте, я теж був спудеєм. Але, здається, тільки тепер зрозумів, наскільки важливі правила

— Про що ви?! — вимогливо запитала Аніка, дивлячись на Гната

— Це те правило… — хлопцю явно не хотілося говорити, але він був чесним з новенькою, — не можна попадатися

— І?

— Або ти тікаєш, або… помираєш. Не можна підставляти усіх

— В… вв… — дівчина від шоку навіть не одразу змогла це виговорити, — вбиваєш себе?

— Так

Коротко, ясно, але Аніка не могла повірити.

— Що?

— Ми не маємо пройти єднання. Нізащо. Це значитиме кінець для всіх. Примусових обов’язково розпитують про минуле і змовчати не вийде

Обличчя новенької стало таким злим та хижим, що всі мимоволі зробили крок назад. У Аніці в голові ледь вкладалося, що хтось може обмежувати свободу й казати, що ти маєш лишатися у гнізді. Але це! В її очах відбився цілком не метафоричний вогонь, який запалав на долонях й повністю охопив руки до ліктів.

— Цей хлопчина здійснив самогубство через дурнувате правило?!

Щоб хтось ще вирішував, жити тобі чи помирати! Це ж взагалі!!!

Устим хотів було відповісти, його ця заявочка байдужим не лишила, але Ярош вчасно стиснув руку наставника, змусив закрити рота й взагалі відійти. Не йому розбиратися. Не вийде.

— Він пожертвував собою, щоб захистити сорок дітей, — обережно мовив Гнат

— Якби не це правило, він би був живим!

— Якби Злат раніше послухався правила, в лісах би не нишпорили стражі й Марко б навіть не попався

— Як можна наказати вбити себе?!

— Або він, або сорок «інакших». Ці діти не мають потрапити в лапи князя

Вогонь на руках новенької перестав розгоратися, хоча не зник. Вона все ще була не в собі, але Гнат вже навчився розрізняти проміжні стани, коли слухала й могла обдумувати почуте.

— Так, але це… це… це дико!

— Хіба є вибір?

— Звісно є! А якесь кляте правило, — вона змахнула руками від емоцій, але слово так і не змогла підібрати

— І що б ти обрала? Пройшла єднання?

— Здурів?! Нізащо!

— А може лишитися або це, або смерть. І за ритуалом ще стоять життя усіх академських. Я б сам обрав померти

Аніка розгубилася, а вогонь на її руках стих. Дівчина ніколи не думала про те, що станеться, якщо вона попадеться служителям єдності. Щось жахливе — точно. А що вона робитиме? Явно не пройде єднання! Вона не могла цього допустити, ні попастися, ні померти. Якщо її не буде, то хто допоможе Кирилові?! І все ж для інших, хто був сиротою чи не хвилювався за рідних, як от Гнат, що зневажав свого брата за слабкість, якщо не втекти то вихід справді тільки один… Але це не значить, що можна таке наказувати!

— То обирай сам, але не можна таке правило робити! Ведимир зовсім загрався!

— Я не знаю, як правильно, — неголосно відгукнувся Гнат, — я послухався іншого правила і досі шкодую. За кожним з них є певна логіка, але чи варто так чинити… і що буде, якщо зробити навпаки? Злат не послухався й ось що з того вийшло… Ми виживаємо, як можемо