20.3

Вони вийшли після обіду й перший день йшли строєм, майже мовчки, спілкувалися жестами, за винятком кількох коротких фраз. Гнат перший, вдивлявся у кожну гілку й промацував магією. Ярош середній, слідкував за сторонами. Аніка — остання. Приглядала за тилом і тим, щоб вони не лишали по собі слідів. З якими не якими, а знаннями магії, це виходило легко. Помахом руки або легким подувом можна вирівняти прим’яту траву або зачеплені гілки. Щоправда, «приклеїти» зірваний лист назад або повернути зламаній гілці попередній вигляд було неможливим, тому всі троє йшли обережно, дивилися куди ставлять ноги й що зачіпають.

В перший же день двічі натикалися на Служителів Єдності. Перший раз Гнат попередив і вони обережно обійшли. Вийшло майже без пригод. Тільки Аніка в певний момент втратила хлопців з поля зору й подумала чкурнути у кущі про всяк випадок, але майже одразу її сильним ривком потягнули в інший бік і закрили рот рукою. Аніка нагородила Яроша настільки незадоволеним поглядом, що руку миттю прибрав і кивнув на стража неподалік — відбився від інших, але, на щастя, ненадовго. Трохи перечекали й Гнат махнув рукою рухатися далі. Другий же раз Ярош помітив групку стражів збоку, але вони прискорилися й вдалося розминутися.

Їли прихоплене з осередку в’ялене м’ясо й сушені фрукти з горіхами, спали де знайдеться місцинка, під захистом заклинання ковзаючого погляду. З собою вони взяли три коцики, один з яких стелили на землю, іншим укривалися. Останній — для стійкового, по черзі не спали й приглядали за навколишнім лісом. Імпровізовані подушки складалися з сумок або речей і Аніка з незадоволенням підмічала, що у гнізді на килимі спати в рази зручніше. Але за роки виживання у лісі вона й не до такого звикла, тож не жалілася. 

Чим ближче до Жатину, тим більше у лісі ставало стражів. Не раз доводилося робити крюк чи ховатися на деревах, перечікуючи. Така дорога вимотувала й Аніка відчула неймовірне полегшення, коли врешті Ярош зупинився, глянув на карту місцевості й дістав іншу — проходу до гнізда. Її можна було прийняти за папірчик, на якому помалювала дитина років трьох-чотирьох, а за нею, через дефіцит паперу в домі, тут же старша дитина вперше вчилася виводити літери. Але шифр академії — одне з перших, що вчили спудеї, навіть Аніка могла б розібрати, якби дуже захотіла.

З дороги вони збивалися двічі, але нарешті Гнат зробив пас перед старим широким деревом й фантом на ньому зник. Вони спустилися. 

Аніка одразу помітила, наскільки це гніздо було схоже на Князеславське. Подібне приміщення-оманка. Навчальна просто пофарбована в інші кольори. Світліша деревина й більше стільців, аніж пеньків. Незначно, але килим більший за той, на якому щоночі спали вони з Даром. Цей займав понад половину навчальної, був різнобарвним, такі ж різнобарвні подушки й коцики лежали на ньому. Книжок не менше, навіть більше, ніж у Князеславі. А ще тут були копії — Аніці впали в очі цілі полиці, які однакові книги забарвлювали у певні кольори.

Один в один, тільки яскравіша. Позитивніша. І повністю вифарбувані у білий стіни, жодної землі навколо. Якби Аніка не знала, що це підземна пастка, тут було б не важко уявити зграю дітей. Валяються на килимі, кидаються один в одного подушками, а як приходять дорослі чинно читають за стільчиками книжки. Вчаться писати, сидять горбляться над столами, висолопивши язики. А як відвертаються дорослі, малі бешкетники переморгуються, корчать пики й жестами грають в ігри… але навчальна була порожньою.

— Тут були не так давно, — Гнат провів пальцем по одній з полиць, — пилу немає. Ходімо далі, може на тренуванні

У його голосі не почулося жодної емоції, але чомусь Аніка не сумнівалася, що хлопець відчуває те саме. Занепокоєння. Непробивному Ярошу могло бути все одно, але тиша яскравої підземної кімнати навіювала тривогу і навіть страх. Хоч «блоки» і були ізольовані звуком, і Гнат міг виявитися правим, і вже скоро вони побачать тут цілих здорових спудеїв, але… в це важко вірилося. Аніка гнала моторошні думки, але коли вони ступили у коридор, дівчина обернулася на різнокольорову навчальну і її серце на мить стиснулося.

З кожним пройденим блоком кімнат побоювання підтверджувалися — у гнізді не було ні душі. Воно наче завмерло у часі. На підлозі кімнати відпочинку все ще валялися кубики, спальні зустрічали незастеленими ліжками та кинутими на підлозі брудними сорочками, а на столі в нижній кімнаті відпочинку навіть лежала розгорнута книга. Сліди перебування тут дітей було видно всюди, але їх самих — ні. Як і слідів боротьби. Складалося враження, що усі мешканці раптово кинули свої справи й самі кудись пішли.

Тільки от в це теж не вірилося. Що могло такого статися, щоб сорок дітей з наставниками кинули усі свої справи? Їх знайшли? Сюди прийшли князівські маги? Але тоді гніздо б не було порожнім, вони б тут вешталися. Або сюди прийшла лиш група і скоро нагряне ціла делегація від князя? А що як вони самі пішли, чому не повернулися? Їх зловили? Важко уявити, що може чекати малих у лапах князя!

З неспокійними думками Аніка вирвалася вперед і відчинила двері до тренувальної й відчаї її оглянула. Нікого. Їх немає. І тільки стіна, що блимнула з протилежного боку, дозволила надії не пропасти. Дівчина миттю кинулася туди.

— Ти куди?! Зажди! — гукнув Гнат

Але Аніка вже відчинила двері і, хоч за ними нікого не виявилося, побігла вниз й влетіла у їдальню. Але там також нікого не побачила. Здалося… Вона просто дуже цього хотіла.

— Що трапилося? — на неї ззаду налетів Гнат, — куди ти побігла?!

Хлопець ледь не вхопив її за руку, але Аніка відсапнула.

— Нічого, — через паузу, ще раз уважно оглянувши приміщення, сказала вона, — здалося

Гнат відкрив рот, потім закрив, зробив кілька вдихів й видихів і майже спокійно сказав:

— Слухай, ми ж тільки за те, щоб все перевіряти. Але давай це робити разом і обережніше, гаразд? Якщо щось бачиш чи відчуваєш — кажи й ми будемо з тобою, підстрахуємо.