Глава 19. Будні бунтарів

За півтора-два місяці Аніка якось влилася в академське життя. Хоч і було важко. Хоч спершу дратувало абсолютно усе: і ці земляні стіни, і постійна чиясь присутність, і розклад усього дня, де за неї запланували навіть вечори для відпочинку, і Гнат, а надто заняття з ним і пробіли у пам’яті, яких вона дуже хотіла здихатися. Переважно це і змушувало приходити на заняття та навіть дозволяти ненависному хлопцю до себе підходити. 

Кожен синець на його тілі розливався у душі приємним теплом. Щоправда, так скидати напруження не виходило — Аніка нічогісінько не пам’ятала. А тому коли вона починала задихатися від цієї замкненої клітки, від всюдисущих галасливих і не дуже спудеїв, від виду Ведимира, який певно думав, що переміг, від цих постійних правил і обмежень, відкривання і закривання фантомів на стінах, від абсолютно усього у гнізді насправді, Гнату доводилося за це відповідати.

Почалося з того, що як вони з Даром зайшли на обід і дівчина побачила Гната, одразу підпалила під ним лавку. Пізніше вона перейшла на менш руйнівні способи — жбурляла у нього подушками, ложками та усім, що потрапляло під око. Дар навіть жартував, що у Гната явний педагогічний талант, бо як тільки не помилялася ніколи! На заняттях-то переміщення предметів їй ледь давалося. 

За наступні кілька днів хлопець обвішався усіма відомими йому щитами з голови до п’ят, але коли у новенької був особливо дурний настрій, її магія била Гната прямим потоком і звичайні заклинання не допомагали. Тоді Маур до ночі займався з другом і показав йому щит, що створив на шляху. Щоправда, через деякий час новенька вламала Маура і її навчити — терпіти не могла бути не на рівних. 

Гнату ж, як єдиному, кому вистачало сил тягатися з новенькою, довелося вчити її контролювати свої сили й бажання бунтувати. Звісно, навчання було зовсім не теоретичним і не те щоб безпечним. Перші дні парочка взагалі займалася в інший час, щоб в тренувальній нікого випадково не зачепило. Зрозуміти, що бісить новеньку сильніше: факт примусового заняття, що його проводив Гнат, сам Гнат або те, як її хапаються за руки, заважають рухатися чи ще якось обмежують свободу — було вкрай важко. І не важливо, бо зривалася вона саме на хлопці з усією силою і завзяттям. Після першого «заняття» обоє виглядали не краще, ніж після їхньої бійки на шляху.

Якщо талант у Гната і був, то не в навчанні переміщенню, а контролю. Поступово, ціною синців та забоїв по всьому його тілу, крові з розбитого носа та відчуття себе безсилим трупом вечорами він навчив її зберігати свідомість, як її запирають або роблять захват і не дають рухатися, а не скочуватися до голих інстинктів.

Самому Гнату це несильно допомогло — якщо раніше новенька несвідомо боролася з хлопцем і проходилася по ньому кулаками, ліктями, ногами й усім, чим діставала, то у свідомості тільки стала бити прицільніше. Гнат же беріг дівчину й старався якомога менше їй шкодити, сподіваючися, що її скоро відпустить. Тільки не відпускало. І як вважали Ведимир з Дем’яном, а з ними похмуро погоджувався Гнат, бажання свідомо «висловити» йому усі свої почуття зіграло не останню роль у тому, що як новенькій вперше вдалося не перейти за межу, вона вкрай швидко навчилася зберігати цей стан.

Ситуацію поглиблювало те, що князь як збісився. Гнат сходив до Князеслава за кілька днів після звільнення ритуальників і як повернувся розповів про ліс, що кишить стражами, та наскільки важче пробратися до міста. Ведимир одразу ж відправив магічні послання в інші гнізда і вони дізналися, що там коїться те саме. Тоді будь-які магічні контакти обірвали, гніздам наказали тримати контакт одне з одним по старих каналах — наземним шляхом, справжніми дорогами, де передачу влаштовували кілька десятків довірених підлітків «ззовні». Всім крім зв’язних, яким у цьому гнізді був Гнат як найсильніший і талановитий вивідник, Ведимир наказав не висовуватися з гнізд. Навіть на руханку. Навіть на захищену заклинаннями територію лісу.

Якби вони виходили хоча б на фізичні заняття і то було б легше! Але вже другий місяць наставник тримав свого слова і вони навіть разок не бували нагорі. З дозволу, звісно. І тільки щонічні вилазки з Даром допомогли Аніці примиритися і звикнути до підземелля вдень, а гніздо врятували від повної розрухи однією сердитою магічкою. Хоча як вона мріяла побачити сонце — словами не передати!

Перші дні Аніка огризалася та кидалася іскрами майже в кожного і тільки Дар наважувався підійти. Але притерлася спершу до Олесі, а потім і до інших. Навчилася знаходити у цьому триповерховому, але вкрай тісному для тридцяти підлітків місці, тимчасовий особистий простір і спокій. Знала, що хоч на склад крім чергових ходити нічого, але там бувають усі диваки, яким треба побути на самоті чи хто хоче прогуляти програму. Що кімнати відпочинку — перше місце, де тебе шукатимуть, хоч там і нікого під час занять. І що коли там не лежать хворі-постраждалі, у лазарет ніхто не заглядає. Не наважувалися крім Аніки на таку нахабність під носом у Зоряни.

Ночували вони з Даром у кімнатах відпочинку, а інколи й у навчальній. Від виду гроболіжка в Аніки починало тіпатися око, а там на килимі навколо хоча б простір був. Та і відчуття, що вона спить де заборонено, гріли душу.