Глава 16. Правда

Чим ближче було обговорення подій на шляху, тим похмурішим ставав Гнат. А коли нарешті четверо підлітків і твоє дорослих розсілися на стільцях у навчальній, його плечі опустилися, спина згорбилася, а у поглядах, які він кидав на новеньку, були стурбованість і ледь не відчай. У поглядах, які кидали на неї Лесь з Мауром, з’явилася збентеженість. І тільки дорослі достатньо контролювали себе, щоб виглядати спокійними.

— Хлопці і… ти, — Ведимир не знайшов, як ще звернутися до новенької, — обговоримо, що сталося на шляху і… кхм, відповімо на деякі твої запитання. Спочатку розкажіть про події. І сподіваюся, ти теж розкажеш зі своєї точки зору. Але не перебиваємо. Якщо хочеш щось додати чи заперечити, подай знак, — підняв руку, показуючи як, — і почекай поки попередній договорить

Аніка невизначено повела плечем. Розповідати щось правдиве було не в її стилі, а сюди прийшла послухати про те, що сталося. Лише так можна було нарешті дізнатися, звідки у неї пробіли в пам’яті. Раніше на це запитання ніхто з хлопців виразної відповіді не давав.

— Ми зайняли свої позиції, — почав Гнат, як Ведимир кивнув йому, — я — на шляху. Невидимий. Чекав, поки під’їде повозка з невільниками, щоб налякати коней і зупинити її. Хлопці — теж невидимі, у лісі. Вони стояли ближче, мали вийти на шлях за повозкою і не дати поїхати назад. І, звісно, вкрасти ключі та відчинити двері.

Я вже бачив повозку, їй лишалося тридцять – сорок сажнів, коли прямо перед нею попадало щось вогняне. Коли я підбіг, з лісу з кинджалом вийшла вона, — кивнув на новеньку і з сумом подумав, що після того, як дізнається, ім’я точно не скаже, — йшла на стража. Куди подівся другий не знаю. Перший теж стояв з мечем. Ступи вона ще крок — напав би. Довелося стукнути його магією по голові. А тоді вона вирішила зламати замок на повозці

— Зачекай. Тарахкотілки ви принесли, а що було вогняним? — запитав Дем’ян

Всі погляди схрестилися на новенькій, але та їх наче не помітила.

— Видно, каміння, — взяв слово Маур, — я знайшов кілька, коли прибирав. Хлопці мали їх забрати й по дорозі викинути, все ж каміння у тому лісі не водиться

— Так і зробили, — кивнув Лесь

— Каміння? — запитав у новенької Ведимир

— Обгорнуте ганчіркою, — нехотя відповіла Аніка

— І підпалила ти, значить, магією

— Так!

— Дар казав, що стабільно викликати вогонь у тебе тільки почало виходити, — Ведимир кивнув якимось своїм думкам, — хоча не дивно, що тоді… але що б ти робила, якби тоді не вийшло?

— Вийшло же, — хмуро відповіла дівчина, склавши руки на грудях

— Так… і скільки таких заготованих мала? Штуки три?

— Чотири. І три тарахкотілки

— Три?! — Маур ледь не підскочив на стільці

— Так, три, — Аніка підняла брову, дивуючись такій бурхливій реакції

Хлопець переглянувся з наставниками, понуро опустив плечі й важко зітхнув.

— Ти знайшов не всі? — боязко запитав Лесь

— Тільки два, — відповів за хлопця Дем’ян

— І… що тепер?

— Заспокойтеся, — Ведимир підняв руку, — Мауре, не ти один винен, — наставник обвів важким поглядом інших двох, від чого ті повтягували голови в плечі, — але все одно її бачили стражі. І так зрозуміло, що був напад. Це, звісно, погано… але додатковий доказ нічого не зробить

Обличчя Маура розгладилося, Лесь з полегшенням видихнув, але все одно вони троє виглядали трохи пришибленими.

— Радий, що ви розумієте прокол, — кивнув на це Ведимир, — Гнате, може до твого завдання ще одну точку додамо… але про це потім. Продовжуйте. Хто знешкодив іншого стража?

— Я, — тут же заявила новенька

Говорити далі вона не поспішала, тому ініціативу взяв Лесь:

— Коли ми з Мауром чекали повозку, я побачив щось підозріле. Показав Мауру, але той сказав відчепитися, — він подивився на напарника з докором, а Маур винувато скривився, — я пішов перевірити. Вже був поряд, коли вона почала кидатися. Коні, які тягли повозку, злякалися і рвонули в різні сторони, її замотало. Один зі стражів впав, другий сам зіскочив. Перший побачив її та погнався. Заманила у пастку у лісі й скинула важкезну каменюку з дерева. І виглядало, наче магією допомогла собі. Він знепритомнів. А потім пішла назад на шлях і там вже Гнат схопив її

Аніка, яка буравила незадоволеним поглядом Леся, підібралася і гнівно та з очікуванням дивилася на Гната. Хлопець подумки приготувався до найгіршого, але обіцяв собі хоча б спробувати пояснити:

— Я розумів, що ти хочеш звільнити їх. Але не знала про замок і вогонь. Тому я завадив це зробити, а потім… тримав тебе, поки ми вирішували, як тобі пояснити. Ти була за межею. Це такий стан, впадають сильні маги, якщо позбавити свободи. Найвищої цінності. Усі сили активізуються, щоб побороти суперника і звільнитися. Інстинкти беруть гору і самі захищають. І поки не звільнишся, можеш тільки про це і думати. Хоча взагалі можна навчитися контролювати це… Ти не пам’ятаєш, поки була за межею, бо не у свідомості. Не в плані, що втратила, але керувало підсвідоме

— І в чому була проблема пояснити?!

— А ти хіба слухала?! — обурився Гнат, — я намагався

— І тоді вирішив змусити? — оманливо спокійним тоном запитала вона

— Послухай, — Гнат глибоко вдихнув і видихнув, підбираючи слова, — ти це вже знала. І, поміть, сама повернулася. Це знову говорить бунтарство. Відкинь його, як вчора. Вийшло ж як краще. Хіба тут не здорово?

Здорово — не те слово, яким би Аніка описала цю величезну темну підземну нору. Хоча позитивні моменти справді були, як от відсутність голоду, тепло і багато нових знань. Корисних для виживання і, мабуть, звільнення Кирила, хоча як це зробити вона ще не розуміла. Але щоб зрозуміти Аніка багато з чим могла змиритися. Вона деякий час дивилася у стелю, заспокоюючися, а потім кивнула хлопцю. І Гнат би навіть порадів… якби саме той момент був найбільш проблемним.

— А що значить «повернулася»? — украдливо запитав Ведимир