Глава 15. Програма академії

Зранку настрій Аніки був паскудним. Ні, висипатися, прокидатися у теплі та ситно снідати їй подобалося. І з Гнатом поряд примирилася і навіть трохи була тому рада. А от те, що без хлопчини нікуди не могла потрапити, її дратувало. Гнат це і сам помітив. Щоразу як вона не могла пройти далі, кривила обличчя, задирала підборіддя і фиркала, поки він жестом прибирав фантом.

Навіть можливість миття їй настрій ніскілечки не покращила, хоча Аніка любила плавати у річці чи озері, промивати волосся, відтирати з себе бруд і відчувати свіжість. І хоч вона не завжди й крадене мило мала, не те що шампунь, але краще б і зараз помилася там. Потік води, що у гнізді бив зі стіни, їй ніскілечки не подобався. І тільки звичка слідкувати за своїм зовнішнім виглядом змусила це стерпіти — до охайного виду дівчинки на вулиці ніхто не приглядається та не чіпляється, а отже жити так легше, ніж обірванці.

Врешті решт вони зайшли до навчальної. Тривало заняття. Підлітки сиділи на стільцях, пеньках та столах півколом, у центрі Ведимир. Дем’ян з Зоряною теж у півколі, але осторонь від спудеїв. 

Аніка пройшла з Гнатом та сіла на іншому краю півкола, спиною відчуваючи погляди усіх присутніх. Повернулися нервовість та настороженість, але Мауру та Олесі на усмішки усміхнулася у відповідь. А от погляд Леся на неї був настороженим.

Обговорення переваг і недоліків податкових систем різних королівств в честь новенької відклали й вводили її в курс справ «головної задачі академії» — розповідати про єднання та князів.

Аніка не влазила — слухала та кивала. І спостерігала. У гнізді не було єдиної думки, як і єдиного характеру чи мотивації спудеїв. Маур, наприклад, вважав, що від будь-якої дії ззовні можна створити щит, а отже можна захистити людей заклинанням-щитом від єднання й потім придумати, що зробити з князем. В тому, що можна створити такий щит, не сумнівався тільки Маур. Як Аніці шепнув Гнат, тим переважно і займався, що намагався модифікувати заклинання-щити. Втім, кожен був не проти захистити таким заклинанням хоча б своїх близьких. І Аніка б теж не відмовилася почаклувати й звільнити від рабства Кирила…

Були й більш радикальні позиції. Немає князів — немає проблем. Так заявляв Ярош, по похмурому виду якого було зрозуміло, що він серйозно це говорить, а по зовнішньому вигляду — що не менш серйозно готується. Кожен його накачаний м’яз говорив про те, що з тренувань хлопець не вилазить. І з магічних теж, як сказав Гнат. Все інше у гнізді хлопця обходило, як і аргументи миротворців про те, що вбивати людей — це не розв'язання проблеми й точно не гуманне. Стосовно гуманності самих князів Ярош висловився вкрай різко і, як шепнув знову таки Гнат, з його родиною так повелися, що мав на це право.

Миротворців було аж двоє. Тихон розповідав про своє село, яке здавалося зразком ідилічного світу: всі добрі та чуйні, допомагають одне одному, слова поперек тобі не скажуть, хоч ти й не князь. Про такий світ він мріяв і наполягав, що прийти до гідної мети негідними засобами ніколи не вийде, як і побудувати мирне князівство через вбивства усіх з миром не згодних. Проте інших варіантів він не пропонував, лише невпевнено казав, що йти треба від єднання і якось припинити саме його. Критикувати цей недоплан було легко, що деякі спудеї й робили. Ярош же сказав, що як «хлопчик» стикнеться з реальним жорстоким світом, або зламається, або стане чоловіком і перестане жити дівчачими фантазіями.

Хоч і не всі критикували «повну відмову від насильства Тихона», відкрито підтримувала його тільки Лелія. Худенька невисока дівчина тоненьким тихим голосочком казала, що зло в ім’я добра це неправильно, а ще що проблема не в князі, бо він безсилий сам по собі, а в єднанні, яке цю силу дає. Її майже не критикували — ображати це незахищене дитя було соромно. Хтось мовчав, хтось закотив очі, слухаючи в черговий раз проповідь про високі давно відомі й абсолютно нереальні в житті цінності, хтось криво усміхнувся і спитав, як вона хоче з миром знищити ритуал і невже справді думає, що князь дозволить це зробити. Зауваження були справедливими, а аргументів переконливіше віри у добро дівчині, як і Тихону, було важко знайти.

— Не встигнете озирнутися, як станете не кращими за князя! — вигукнула вона, стиснувши кулачки

Тиша у навчальній стала прямо таки гробовою (що, на думку Аніки, цілком відповідало оточенню). Гнат вилупився на Лелію. Раїса, яка ввечері розплакалася після співу Соломії, дивилася на дівчину наче та до смерті образила її і її родину у як мінімум ста поколіннях. Лесь і сам стиснув кулаки. Олеся мовчки хмурилася. Радана, з якою Аніку вже встигли порівняти балакучістю і відстороненістю, з превеликою цікавістю спостерігала за Лелією та реакціями. Вирази обличчя Тихона змінювалося, наче він одночасно і був згоден, і вважав, що подруга по цінностях переступила межу, і ніяк не міг визначитися з позицією. Ярошу було якось все одно, ким його можуть вважати, він сам вважав, що вовка від овець хорошим словом не відгониш. Ведимир ледь скривився, наче у нього заболіла стара травма, але показувати це він не хоче. Але перш ніж встиг встрянути, Русан, не підвищуючи голосу і дивлячись прямо в очі Лелії, сказав:

— Ти не права і знаєш це

Дівчина і сама розуміла, що перегнула. І поки ніхто (може хіба Ярош) не заслуговував цих слів. Вона потупилася і мовчки сіла, але все ж не відмовилася від них.