Глава 14. Протестувати чи ні

Аніка не одразу розплющила очі. Спочатку спробувала зрозуміти, де знаходиться та що відбувається навколо. Це було нелегко. Вона пам’ятала, як Олеся її розбудила та наскільки жахливо тоді почувалася. Зараз же Аніка була слабкою, але настільки здоровою не почувалася вже давно. Крім того, щось тепле торкалося її руки й дівчині одразу захотілося її висмикнути, але поки вона стрималася.

Коли ж розплющила очі, побачила темну стелю зі спресованої землі та зморщилася. Потім повернула голову й побачила Гната, який сидів поруч на стільці та накрив її долоню своєю. Від долоні, крім фізичного тепла, йшло щось більше. Аніка цього не розуміла і їй це не подобалося, тому руку вона таки висмикнула та швидко встала, ще й відступила на кілька кроків від хлопця. Це одразу віддалося хвилею слабкості у тілі, але так було потрібно.

— Як ти почуваєшся?

— Що ти робив? — природна для неї підозрілість та інстинкти нікуди не зникли, хоча вона відчула, що Гнату навіть рада

— Ділився з тобою магією

Займався він цим вже другий день. Ще вчора, таємно від Зоряни, хлопець прийшов до неї у кімнату та спробував підтвердити свою здогадку. Чесно, він просидів поруч, тримаючи дівчину за руку (сам тоді не міг сказати, це справді потрібно чи йому просто хочеться), немало часу, перш ніж зміг хоча б приблизно відчути сиру силу. Те, як під час їхньої боротьби ця сама сила інтуїтивно захищала його, а хлопець з легкістю міг направляти її, зараз здавалося казкою. Але все ж йому вдалося це зробити й сформований потічок він направив по своїй руці дівчині.

Її супротив був настільки слабким, що нагадував лоскіт травинки. Тільки тоді хлопець зрозумів, наскільки насправді вона ослаблена. У порівнянні з тим ураганом на шляху… Гнат спочатку заспокоїв її налякану магію, а потім почав віддавати їй свою. Щоправда, не розумів, чи справді робить це правильно і чи виходить хоча б щось. Він просто переставав її відчувати. Через деякий час здалося, що її рука трохи потепліла. Гнат прийняв це як хороший знак і щедро віддав ще більше сил… у свідомість його приводила до крайності розлючена Зоряна.

Відтоді вже не один раз вдень і вночі хлопець приходив та потроху ділився силами. А в перервах змітав усю їжу, пив відновлювальні відвари Зоряни та спав. Наставниця слідкувала за тим, як він сам відновлювався, і не давала впертому спудею знову віддати забагато.

— Як?

— Давай покажу, — хлопець протягнув до новенької руку, запрошуючи її покласти свою долоню у його

Він лишався на місці. Спокійно сидів і дивися на неї, хоч про себе незадоволено підмітив, що Власлав правильно характеризував новеньку — дика «кицюня», яку потрібно приручити.

— Тобі це потрібно. Хіба сама не відчуваєш, що тобі стало краще?

Новенька кивнула, хоч і нахмурилася. Будь його воля, заборонив би їй взагалі хмуритися — цей постійний вираз її обличчя неабияк дратував. Втім, ззовні він лишався спокійним:

— Тоді чому б не довіритися мені? 

Якийсь час вони мовчки дивилися одне на одного. Гнат не рухався, але й руку не прибирав. І дивився їй прямо в очі, що непокоїло Аніку, хоч і не було схоже на агресію. Вона перевела погляд з обличчя Гната на руку, потім назад, але не ворухнулася і спитала про інше:

— Скільки я тут лежу? І який зараз час? — поморщилася, коли зрозуміла, що під землею навіть такої звичайної речі визначити не може

— Я відповім і розкажу останні новини, якщо даси мені руку

Аніка фиркнула, розвернулася та пішла до дверей. Будуть їй якісь умови ставити! Та нізащо вона це не потерпить!

— І куди підеш? — донісся їй у спину голос Гната 

Дівчина зупинилася, бо, по правді, сама не знала. Як і не знала, як вийти. Це змусило кров забурлити, але від того, щоб організувати собі прохід, щось зламавши, Аніка поки відмовилася. 

— Хочеш дізнатися, що сталося? Я розповім. І про інше. Лесь і хлопці повернулися, до речі

— А що з невільниками? — дівчина обернулася і хлопець ледь не усміхнувся, побачивши зацікавленість у неї в очах

— Вони вже вільні, якщо ти забула

— То що з ними? — різко запитала вона

Цю звичку «інакших» не відповідати на запитання вона ненавиділа, мабуть, так же сильно, як би ненавиділа нещасного, хто посмів би позіхнути на її свободу. Терпіти не могла обмеження, а обмеження того, що вона знає, дратували не менш за фізичні.