13.2

Аніка довго не могла заснути. Вона не відчувала себе у безпеці, не контролювала ситуацію, не мала жодного варіанту, куди можна втекти у випадку чого. А це умовне ліжко у стіні, більше схоже на гроб, її взагалі неймовірно нервувало. Як і сопіння або рухи ще трьох дівчат у кімнаті. Від кожного з цих звуків серце дівчини починало битися швидше, а тіло готувалося вскочити й бігти. І те, що вона б не змогла вийти далі коридору без чиєїсь допомоги… хотілося гарчати, огризатися на всіх, врізати Ведимиру, який придумав це підземне жахіття, та Гнату, що привів сюди. І все ж вона згадувала усе, що дізналася за день, і змушувала себе лежати смирно. Крім як те, що над головою у неї десяток сажнів землі, в академії ще нічого недопустимого не трапилося. Ляпали про якісь обмеження, але поки її це напряму не стосувалося, а тому вона могла стерпіти. Зате ставала ближчою до можливості звільнити Кирила… 

Розбудила її зранку Олеся і такого з Анікою не траплялося останні п’ять років. Зазвичай, коли вона прокидалася від зовнішніх звуків, то лежала тихо й не ворушилася, аж поки не розбереться у ситуації. Може її ніхто не помітив і загрози немає, а вона підірветься бігти-ховатися і так сама себе видасть. Зараз же доторк та факт того, що вона усі сні підпустила когось настільки близько, так шокував дівчину, в голові встигло прокрутитися стільки жахливих варіантів подій, що вона перелякано сіпнулася в сторону. А оскільки лежала на краю гроболіжка — навіть вночі підсвідомо їй хотілося з нього вилізти — то наступної миті грохнулася на підлогу.

— Кляті князі! — вигукнула, мабуть, Дзвінка

Аніка почувалася так, наче останні дні три як мінімум вона безперервно, без їжі та сну, бігла від стражів. І, мабуть, бігла лісами та ярами, постійно спотикалася та падала, бо крім неймовірної втоми вона відчувала синці та забої по всьому тілу. А від падіння з гроболіжка до цього додалася різкий біль у руці, коліні та голові. У полі зору з’явилася Олеся, щось стурбовано запитувала і гукала, але дівчина навіть не чула слів. А наступної миті вона відключилася.

— Та покличте ж хтось Зоряну, чого стоїте?!

***

Зоряна зробила все, що могла. Востаннє вона оглянула новеньку, поправила коцик та вийшла у коридор. Тепер допоможе лише час.

— Як вона?

— Гнате, тобі ще рано вставати, — пожурила вона хлопця

Він стояв у коридорі, прихилившися до стіни навпроти. Та, видно, вже давно.

— Зоряно, я хочу знати

Спокійно, але твердо. Відштовхнувся від стіни, став прямо. І дивився теж. Між іншим Зоряна підмітила, що виглядає він значно краще й колір обличчя перестав нагадувати утопленика.

— Вже почалися заняття. Якщо тобі так добре, може туди відправишся?

Обличчя хлопця стало похмурим, він схрестив руки на грудях й вперто задрав підборіддя.

— Годі, Гнате. Поводишся, мов я тобі ворог. Ти хоч снідав? Ходімо, нам обом потрібно щось з’їсти

Зоряна поклала руку хлопцю на плече і м’яко підштовхнула. Послухався він нехотя, хоч і розумів, що наставниця права. Але як тільки вони знайшли залишки їжі та сіли, повернувся до теми:

— Що з нею?

— Їж, Гнате, їж

Хлопець демонстративно засунув ложку до рота й наставниця між їжею почала відповідати: 

— Магічне виснаження. Вона довго була за межею, а це як стимулятор, але відкладеної дії. Сам розумієш — якщо тебе схопили чи десь заперли, усі сили активізуються та загостюються, аби тільки звільнитися. А після цього починають черпатися внутрішні ресурси організму, бо тобі ще потрібно перемогти кривдників або втекти. Тому еволюційно вийшло, що межа діє так. До магічного виснаження у новенької ще були дрібні й не дуже травми по всьому тілу. Якісь старі, якісь зовсім нові, як от синці та ледь не вивихнуті кисті, зламаний палець і тріщина у ліктьовому суглобі. Думаю, це твоїх рук справа. А щоб вже зовсім вбитися, зранку вона впала з ліжка на другому поверсі та заробила собі тріщину у колінному суглобі та зламану руку. Це те, що ти хотів дізнатися?

— Як можна зламати руку й ногу, впавши з другого поверху?! Там не так вже й високо

— Вона була повністю виснажена. Якби Олеся не стала її будити, то б і не прокинулася сьогодні. Коли падаєш, у тебе діють рефлекси, ти якось розвертаєшся. Але у такому стані ці рефлекси відключилися

— Ти ж знала вчора, що вона була за межею! Чому ти їй нічого не дала?

— Гнате, за кого ти мене приймаєш?! Маур передав їй найсильніший засіб, який тільки є. Це вона не випила

— Чому ти не проконтролювала?!

— Знаєш, вчора я була якось зайнята тобою

Хлопець одразу стушувався і пробурмотів:

— Дякую

Наставниця кивнула. Якийсь час вони жували мовчки, але потім вона сказала:

— Я не придивлялася, але по ній не було видно, що все настільки погано. Мабуть, вона і сама вчора не відчувала всіх травм, після межі таке може бути. І з нею важко, вона не хотіла… Але я планувала сьогодні оглянути

Гнат похмуро кивнув.

— А зараз вона як?

— Я зробила можливе. Дем’ян злив всі сили. Дрібні травми й вивихи зцілилися, але на щось більше потрібні ресурси організму. Тобто заклинання-то діють, але цілительство активізує твої сили й фактично ти сам борешся. Не можна ззовні «залатати» їй перелом, наприклад. Якби у неї були фізичні сили, усе б пішло швидше. Або якби магічні, вони б компенсували. Але зараз вона виснажена що так, що так. Магія тягне ресурси з тіла, щоб з’явилися хоч якісь сили. А тіло тягне магічні та намагається з них зцілитися. Замкнене коло

— І ти не можеш нічого зробити?

— Зараз можу лише слідкувати. Вона буде в порядку, але коли — не знаю. Завтра стане зрозуміло, як ідуть справи й чи можемо ми щось зробити

Гнат був майже впевнений, що він зможе. І був точно впевнений, що Зоряна буде проти. Адже і він не у найкращій формі… але хлопець відчував свою вину, свою відповідальність за цю дівчину і ще щось, назву чому не придумав.