11.2

Їхні перешіптування не лишилися непоміченими. Підлітки вже встигли наїстися і привітати Милана з днем народження і раптом згадали, що їм страшенно цікаво, що сталося на завданні та хто така новенька.

— Ми звільнили ритуальників, я ж казав. Так, все по плану, просто хлопці нас з Гнатом замінили, — переважно на запитання відповідав Маур, — з Гнатом все нормально, Зоряна сказала, що за кілька днів стане як новенький. Що сталося? Непередбачувані ускладнення. Власе, обговорювати ці деталі ми поки не будемо з багатьох причин. Чи був він півмертвий? Та ні, Дзвінко, не кажи дурниць. Втомився, у нього поріз на нозі був і він магічив багато. Може так тінь падала, ми ж під сходами стояли. Злата звільнили, куди ж без нього. Як він? Та наче нормально… Не можу сказати, що він нам здивувався… Так, Леліє, коней ми відпустили, вони живі та здорові, хіба перелякані. Ні, Діяно, не просто розстібнули. Я постарив метал і кріплення зламалося від ривка. Буде виглядати, наче воно зіпсувалося від вогню і саме лопнуло. Ні, Леліє, не могло бути, щоб не лопнуло і вогонь дістав коней. Ти сумніваєшся у мені? А, раз ні, то добре. Ні, Має, там не було ні нових невідомих заклинань на повозці, ні підставних невільників, які після звільнення раптом напали на нас. І, будь ласка, зупиняйся, обійдімось без твоїх фантазій на цю тему. Юрку, по маячках вони їх знайдуть, не переживай. А, ти Млад? Кляті князі, коли я перестану вас плутати?

Про новеньку теж не забували й інколи Аніці доводилося коротко відповідала на чиєсь запитання, на кшталт що її звати Бажана, а живе вони з батьками-ювелірами у столиці. В інших же випадках Маур брав вогонь на себе, за що дівчина була йому вдячна.

— Ні, вона не з невільників, вона ж вам сказала про це тільки що. Як ми зустрілися? На шляху біля повозки. Та майте совість! Хіба не бачите, що не хоче про це говорити? А хто з вас хотів, коли сюди потрапили? Отож бо й воно. Власе, ти сам знаєш, що не рахуєшся і твоя історія не показова. І, заради всього на світі, відстань вже! Діяно, будь ласка, угомони його. Знаєте, Руса поки немає і все таке. Можете займатися, чим хочете… А, ти й так можеш займатися, чим хочеш? Пробач, пробач, я у ваші стосунки не лізу. Ой, Віро, не будь занудою. Знаю я про правила, але четверте кожен може розуміти по своєму. Та магіня вона, магіня, не сумнівайтеся. І ти сама не сумнівайся теж. Має, будь ласка, свої фантазії зараз не озвучуй!

Крім того, що її скоро доведуть, Аніка зрозуміла одну річ — вони усі дійсно «інакші», поводять себе непередбачувано і вона абсолютно не розуміє, як же себе поводити їй. Голова вже боліла від усіх незвичностей, а від кожного нового питання або зверненої до неї пари очей дівчина підскакувала, різко повертала голову, а рука міцніше стискали ніж. Закінчилося тим, що від чергового питання Аніка в черговий раз підстрибнула, а в обличчя набридливого Власлава полетіли нарізані палички огірка. Як це сталося дівчина не зрозуміла як і те, що, на її превеликий жаль, перед обличчям Власлава огірок мов вдарився о стіну і сповз по ній на стіл.

Усі без винятку обличчя повернулися до Аніки. Щоб відволіктися, вона опустила очі на свої руки й повільно розтиснула їх. Що ложка, що ніж, були зігнуті навпіл. Дівчина впустила їх і рішуче встала з-за столу. Олеся підхопилася за нею і тихо промовила:

— Ходімо вкрадемо печива і з’їмо нагорі?

Щось вкрасти — це Аніці було до душі. Вона вдячно кивнула і пішла за дівчиною. Коли двері за ними зачинилися, Власлав перегнувся через стіл, взяв у руки ніж та покрутив його. Потім взявся за два кінці та спробував розігнути, але у нього не вийшло.

— Ого…

— Довели ви її… Невже не можна було м’якіше? — з докором запитав Маур

— Але ж нічого такого не сказали… — пробурмотів один з близнюків і Маур знову не зрозумів, Юрко чи Млад

— Дика якась зовсім, — пробурчав Власлав

— Хто вона? — спитала Діяна

— Не знаю, народ, — відповів Маур, — схоже, краще не запитувати

— Радо, а ти що скажеш?

— Я всього нічого її бачила. Я ж не ясновидиця

— Але я знаю, що у тебе вже є якісь думки стосовно неї, — хлопець, який запитував, посміхнувся дівчині, — будь ласка

Вона нахмурилася і покачала головою.

— Мені здається, останнім часом вона бродяжила, — все ж сказала Радана, — дайте їй час. Поступово освоїться та звикне

— Приручити? — Власлав усміхнувся

— Тобі — взагалі не чіпати, — поправила його Радана, — а ви… не приділяйте їй особливої уваги, поводитеся як з усіма

— Про це і домовимося, гаразд? — Маур обвів притихлих підлітків поглядом і ніхто не посмів заперечити.