Глава 11. Дикарка

До вечері їдальня перемінилася. На столі розставили безліч блюд, які пахли так смачно, що Аніка мимоволі потягнула носом та облизнулася. Все ж шматок хліба з сиром це не серйозно. Ще тут знаходилися, здається, усі підлітки з гнізда, десь двадцять три людини, не враховуючи Гната, Леся, Русана та Яроша. Якщо Аніка не помилилася з тим, скільки Олеся казала їх всього, звісно. У всякому разі, приміщення перестало здаватися Аніці великим, а густота людей стала мов на базарній площі. Найгірше, що на базарній площі кожен заклопотаний своїми справами й стояв гамір, за яким легко не привертати уваги. А тут усі замовкли та звернули свою увагу на новеньку, від чого Аніці захотілося провалитися у стічну канаву — увага до неї мало коли приводила до хороших наслідків. От тільки канави тут теж не було.

Дівчина оббігла кімнату очима, інстинктивно оцінюючи загрозу та шукаючи шляхи відступу. Серед інших погляд вихопив Маура і, як не дивно, Аніка зраділа йому. Хлопець теж усміхнувся і кивнув на два вільні місця поруч, куди дівчата й сіли.

 — Нумо вже їсти, чи як? — Маур теж обвів усім поглядом, тільки застережливим, —  наставники пізніше приєднаються, а я вмираю з голоду. Милане, з днем народження!

Він підняв горнятко і кивнув якомусь хлопцю, а Аніка згадала, що за словами Олесі комусь сьогодні виповнилося тринадцять. Підлітки відмерли й здійнявся веселий галас. Усі по черзі привітали іменинника, а потім нарешті почали їсти. Дівчина теж з задоволенням би накинулася на чудову на вигляд і запах їжу, але довелося підглядати за іншими та згадувати, як користуватися столовим наряддям. Коли ж вона спробувала, то з радістю відмітила, що її руки пам’ятають це. Дивно, адже пройшло стільки часу відтоді, як вона востаннє тримала у руках ложку! І не менше відтоді, як востаннє їла гарячу домашню їжу.

Деякий час ні на про що, крім вечері, Аніка не думала. Різноманіття страв на столі, те, що вона сиділа саме за столом, ще й з ложкою у руці, повертали її у минуле. Тоді, коли вона це все ще мала, коли за їжею поряд з нею сиділи батьки з Кирилом, мати їх балувала смачненьким, а тато розповідав веселі історії… кожна піднесена до рота ложка оживляла відчуття, навіювала ще якийсь спогад з дитинства, коли вона ще відчувала себе у любові та безпеці, а не тулилася ночами до стовбурів дерев, рятуючись від дощу.

Дівчина з’їла не менш як три порції, бо на додачу, як завжди останні роки, відчувала шалений голод. Поряд з таким же ентузіазмом навертав їжу Маур.

— Завдання було важким? — дивлячись на це, запитав у нього Власлав

Тільки тоді Аніка помітила, що він сидить навпроти. Чи потрібно казати, що їй це ні крапельки не сподобалося?

— Давно вже стільки не магічив, — кивнув йому хлопець і поклав собі на тарілку ще один великий шматок м’яса, — з’їв би хоч цілого кабана

— Від магії голод збільшується? — зацікавилася Аніка

— Звісно, ти ж витрачаєш сили. Не помітила, скільки сама злопала?

Якраз для неї це не дивно. Голодною вона була майже завжди, а їсти давно навчилася коли є що та стільки, скільки в неї влазить. Але казати про це вона не збиралася, а уважний погляд Власлава змусив дівчину швидко ставити свої запитання, поки той не встиг влізти та розвити тему:

— Як там Гнат? — трохи тихіше

— Спить, буде в порядку. Зоряна обробила рану і дала йому мікстуру випити, щоб магічні сили відновилися. І мене нею напоїла, брррр, — Маура аж перекосило, — до речі, це тобі, — він дістав з кишені скляну пляшечку з зеленуватою рідиною, — тобі теж потрібно випити

— Я ж не магічила

Її навіть здивувало, що він вже вдруге про це говорить, а від слова «потрібно» захотілося демонстративно впустити склянку на підлогу і подивитися, як далеко розлетяться скалки. Хлопець подивився на неї довгим незрозумілим поглядом і сунув пляшечку в руку під столом.

— Випий, будь ласка. Зоряна знає, що каже

Подумки Аніка підняла брови, але кивнула і сховала пляшечку. Все ж відмовлятися по-дурному — хто знає, коли у майбутньому їй це знадобиться.