10.2

Роздратування трохи відійшло, як тільки хлопець протягнув їй хліб з сиром. А коли ще налив з глечика молоко та підсунув горнятко до неї, Аніка перестала хмуритися, хоча він їй і не подобався.

— Пробач, будь ласка. Мир?

Знову! Власлав встиг так її дістати фальшивими вибаченнями, що дівчина вибрала менше з зол та перевела тему:

— Як створили це місце?

— Вирили, — він знизав плечима, — магією. Тут взагалі багато що на магії тримається. А столи й інше начиння вже потім принесли

— А воно раптом не впаде, якщо магія закінчиться? — боязко запитала дівчина

— Ні, — Власлав зверхньо посміхнувся й Аніка подумала, що даремно почала з ним розмовляти, — магічні тут температура, світло, вода й всяке таке. А стіни, стелю і підлогу лише втрамбували магією, а стоять вони без неї. Та і така магія, як в академії, надійніша за камінь. Майстри з самого Ліору приїжджали

— З Ліору?!

Тут стриматися просто не змогла, хоча вже вирішила ігнорувати Власлава. Про цю країну Аніка чула ще більше погано, ніж про всі королівства разом узяті. В ліорській академії магії навчалися найсильніші вихідці з усіх королівств і після цього ставали найбільш жорстокими, неконтрольованими та небезпечними людьми на світі. Моторошно уявити, що зараз вона знаходиться у цій підземній пастці й це все побудували ліорці!

— Агов, ми ж говорили про це, — Олеся м’яко посміхнулася, — з іншими королівствами та країнами все не так, як розповідають у народі

Аніка нахмурилася та закусила губу.

— А як? — нарешті спитала в Олесі

— В Ліорі дійсно наймайстерніші маги. Усі, у кого здібності середні або вище, їдуть туди навчатися. Але ця країна нічим не гірша за королівства та, тим паче, за Унарію. Просто князю особливо не вигідно, щоб підлітки тікали туди та вчилися магії, от про нього й розпускають жахливі чутки

— В Унарії навчають магів, навіщо тікати?

— Та їх за три роки навчають того, що в Ліорі проходять за першу пору, — фиркнув Власлав, — у нас не вчать нормально, це небезпечно. І сильних немає, лише слабаки-прихвосні князя. Інших вбивають або самі загинаються, як пройдуть єднання

Те, що її батька назвали прихвоснем, остаточно вбило хлопця в очах Аніки. Але подобається-не подобається, а кілька слів її зачепило. І за роки спілкування з дорослими вона навчилася забувати про неприязнь, якщо потрібні якісь знання.

— Чому загинаються?

— Бунтарство заважає підкорятися. Маги — вільнолюбна братія

— Ееее. Що?

— У кожного мага є… вони цінують свободу. І бунтують проти усього, що її обмежує, — взялася нормально пояснювати Олеся, — чим сильніші здібності, тим більше цінуєш свободу. Тому лише слабкі можуть пройти єднання і так жити. Всіх інших зсередини буде вивертати бунтарство, аж поки вони щось не зроблять так, як хочуть. А це порушення, від якого вони помруть… А найсильніші навіть до кінця ритуалу не дотягнуть

— Та вони на нього і не підуть, їм миліше з відрубаною головою. А по дорозі на страту, якщо самі втекти не зможуть, то пожертвують собою аби інші врятувалися, — фиркнув Власлав

— Так, — кивнула Олеся, — вони не терплять не тільки коли їх у свободі обмежують, але й інших. Особливо якщо ці інші їм близькі або в чомусь відчувають з ними спільність

Аніка настільки заслухалася, що ледь не випустила з рук хліб з сиром. Власлав помітив це і глузливо запитав:

— Що, раптом знайшла у собі бажання бунтувати проти всього?

Дівчина швидко відпила молока, ховаючись за горнятком. От воно як, значить… 

— А Гнат… 

— Він з таких, — кивнула Олеся, — але ти не думай, це насправді рідке явище. В усій академії він такий один

— А в Унарії?

— Кого не вбили — всі тут, — відповів Власлав, — рано чи пізно, а таким бунтарям шлях сюди

Кого не вбили… Перед очима одразу встала картина повозки та поглядів з-за ґрат. Для тих все було закінчено: неволя або смерть. Скільком таким вдається втекти від стражів і не потрапити у цю повозку? Їй от вдалося, але якою ціною для її рідних… 

— І скількох ви звільняєте?

— Чесно кажучи… — Олеся зам’ялася

— Ми таким не займаємося, — закінчив за неї Власлав 

— Чому?! Ведимир казав, що це одне з того, що ви робите

— Слухай Ведима більше, — глузливо відізвався хлопець, — впевнений, він сформулював не так. А як ти зрозуміла вже твої проблеми. Коли йому це вигідно, звісно

— «Це було одне з таких завдань»… тоді чому раптом на нього пішли?

— Попався один бовдур з наших, — хлопець піджав губи

— Тобто це зробили через Злата?! Інші не мають значення?

— Через Злата, — Олеся сумно кивнула, — ми б хотіли допомагати всім, але…

— Пробач, мала, тобі просто пощастило. За компанію. Попалася — сама винна

— Нікуди я не попадалася! — зло зиркнула на нього Аніка, — що але?

— Як це не попадалася? Звідки ти тоді?

— Це надто небезпечно, — відповіла Олеся на запитальний погляд Аніки, — і саме завдання, і так відкрито йти проти князя

— А сидіти під землею — в самий раз?!

— Може вони взагалі істеричні й буде більше проблем, ніж користі, — скривився Власлав, — ще й усім по чотирнадцяти, сиди не висовуйся. А нападати на стражів і магічно захищену повозку щотижня — та ще задачка. Та і якщо вони попалися… рахуй, природний відбір. 

Аніка вдавилася, хоча вже давно прожувала і проковтнула єдиний шматок хліба, який встигла відкусити. Нічого так відбір… з неволею на іншому кінці!

— І зовсім не так! — Олеся гнівно подивилася на хлопця, — ніхто не оцінює їхню корисність. Просто це справді важко і небезпечно. А повторити…

— Думаю нереально, — підтакнув їй Власлав, але уважного погляду від новенької не відірвав, — так відки, кажеш, ти?