9.3

— Звідки це все? — здивовано запитала дівчина, коли вони пройшли кілька рядів заповнених всякою всячиною полиць

— У нас є добродії. Ще самі полюємо. Хоча могли б і не робити цього, тут продуктів на кілька років вистачить. А як не вистачить, то нам ще привезуть

— Хто привезе?

— Сусідні королівства. Почалося все з Арвії, а зараз нам допомагають вже троє. Хоча Арвія досі найбільше

— А навіщо?

— Їм не вигідно мати такого сусіда, як Унарія. Небезпечно. Раптом князь прокинеться з бажанням завоювати сусідні землі? Весь народ піде, ніхто не втече і страху вбивства не буде, адже інакше ти сам помреш. Армія, яка не може відступити — страшна сила.

І союзник з нас ніякий, князь ні з ким не розмовляє крім Шафренії. А ті у мріях бачать єднання і рабський устрій у себе. Я в цьому не дуже сильна, але якщо Шафренія домовиться з князем й у них у королівстві з’явиться єднання, в інших почнуться серйозні проблеми. Радана каже, що до війни легко дійде… І ми майже ні з ким не торгуємо. Лише у чітко обмежених кількостях і по встановленій вартості. Ще якісь причини… їздити по землях Унарії заборонено… це незручно, здається, теж щось з торгівлею. Не моя тема, — чесно зізналася Олеся, — якщо хочеш розібратися, спитай краще у Радани. Вона в цьому настільки глибоко, що навіть наставники до неї прислухаються. Або у Дара чи Власлава, вони непогано розбираються. Але постійно сперечаються, — хихикнула, — так що розпитуй їх окремо

— Ееее, мммм, зрозуміло

Насправді мало що зрозуміло, крім того, що вона майже нічого не знає. Ні про своє князівство, ні про інші. Народ мало говорив про таке. Тільки інколи одне одному передавали страшні оповіді про те, як серед білого дня можеш йти вулицею й у тебе вкрадуть чесно нажите майно, як там люди вбивають одне одного за гроші чи через якусь дурну сварку й інші подібні жахи. Здається, хтось з-за кордону давно навіть викрав малолітнього сина князя. 

Раніше Аніка і не задумувалася про інші землі, бо кожен знав — за кордоном відбуваються страшні речі й щастя, що ти живеш не там. Що таке війна у дівчини взагалі погано вкладалося у голові, уявити настільки кровожерливих людей і щось настільки масштабне і моторошне просто не виходило.

— Слухай, а хіба… ну… ти так кажеш, наче це Унарію побоюються

— Війни не побоюються, а справді бояться, — Олеся задумалася над словами новенької й хлопнула себе рукою по лобі, — пробач, я в академії давно, зовсім забула, що розповідають про сусідні королівства. І ти теж краще забудь. Там немає вбивць і насильників на кожному кроці, ніхто з них не хоче війни й щоб в Унарії текли ріки крові. Це так людям розказують, щоб нікому в голову не приходило втекти за кордон

— Хіба не легше заборонити тікати через єднання? — недовірливо спитала Аніка

— Легше, так вже зробили. Ці байки — для дітей та підлітків. Ти, наприклад, не пройшла єднання, але все ще в Унарії. Як і кожен з нас. І навіть не задумувалася, що можна втекти за кордон і там спокійно жити, та?

Єднатися вона і не збирається! А інше… вже п’ять років вона виживала самостійно, ночувала на вулиці, у закинутих хатинах, у лісі. Постійно йшла з міста до міста. Тікала від стражів. Пам’ятала останні слова тата і сама бачила неправильність дорослого світу. Але думка втекти від цього за кордон… хоч вона все одно не кине брата тут, але навіть думки такої не було.

— Але якщо там хороше життя, то чому зараз, коли ви це знаєте, ви тут? — Аніка все ж не могла так швидко повірити

— А чому ти хотіла врятувати тих підлітків, хоча могла попастися і приєднатися до них?

Вона не могла інакше! Ці підлітки, вони були живими. У них в очах горів вогонь. Вони хотіли свободи! І не хотіли того, чого її мати не хотіла для Кирила. Аніка мала звільнити їх, вона відчувала це кожною клітинкою тіла.

— Ми не зможемо забути про Унарію, це ж наше князівство. Я тут виросла, у когось тут ще є родини. І тут живуть тисячі людей, яким потрібна допомога…  За своє потрібно боротися. Хоча коли все закінчиться, я б хотіла поїхати вчитися в Арвію

Чи хотіла б Аніка втекти за кордон? Перестати нарешті ховатися та отримати свободу? Вона хотіла цього — жити звичайним життям вільної людини — кожну мить протягом довгих п’яти років. Але як вона може втекти, коли її брат тут у неволі? І коли десятки підлітків щодня насильно звозять на це осоружне єднання? Ні, це точно не варіант.