9.2

— Наставники?

— Старші, хто нас вчить. Ведимир, Зоряна та Дем’ян. Дем’ян тренування проводить, потім познайомишся. Так, дивись, це поверх дівчат. У нас є чотири кімнати, кожна розрахована на чотирьох. Але нас зараз лише тринадцять. З тобою вже чотирнадцять, — поправилася Олеся, — ти будеш жити зі мною, — вона відчинила одні з дверей і зайшла, Аніка за нею, — ще тут живуть Дзвінка і Лелія, але вони теж зараз на тренуванні. Ось вільне ліжко. Скриня під ним твоя.

Кімната була маленькою: вшир не більше п’яти ліктів і така ж у довжину. Стіни, стеля та підлога, як і у коридорі — спресована земля. Освітлення теж стандартне для цього місця — круглі магічні світлячки у кількох місцях під стелею. Їхнього світла вистачало для нормального бачення у кімнаті, але коричнево-чорний колір землі настільки гнітив, що світлою цю кімнату не можна було б назвати навіть якби посередині горіло вогнище висотою з Аніку. 

У стінах по боках були видовбані чотири полиці, як у тій першій кімнаті-обманці. По дві на стіну, одна над одною. Щоправда, тут на них ще лежали якісно пошиті матраци, подушки та коцики. Три з них були заправлені білизною, а коцики лежали зім’яті, наче з ліжка швидко вскочили й не встигли привести до ладу. Четверта полиця була верхньою, мала голий матрац, а коцик був складений в охайну стопочку. Попри постіль, Аніка знову подумала, що якщо лягти туди, то і з гробом сплутати неважко. Вздовж стін стояли чотири скрині й судячи з усього, на верхні полиці забиралися стаючи на них.

— І тут ви живете?!

— Ми тут спимо і переодягаємося, — спокійно відповіла Олеся. Реакцію вона розуміла — спершу і сама так зреагувала, — тут краще, ніж у полі на холодній землі або десь на сіннику. Тут тепло, не буває дощів і не хвилюєшся, що тебе можуть помітити й тікатимеш від стражів.

Частково Аніка погоджувала, але… як тут можна жити?! Це ж темна конура на глибині десяти ліктів під землею!

— Багатьом спершу важко. Але знаєш, через кілька днів звикнеш і взагалі буде вже не до того. Коли втомлюєшся, все одно де лягати

Аніка подумала про Гната з Мауром. Гаразд, у першого ще рана була, якою можна пояснити слабкість. А от другий тільки магією і займався, а виглядав, коли в гніздо дійшли, доволі виснаженим… видно не просте це заняття. Але вона все одно має навчитися.

Олеся повела дівчину далі та виявилося, що на першому поверсі за ще однією фантомною стіною знаходилася кімната Зоряни, спальна для гостей-жінок, яка поки їх не було перетворювалася у лазарет, та кімната відпочинку. Остання була меншою за навчальну рази у два, але тут так само половину простору займав стіл зі стільцями, а іншу — килим з розкиданими жовтими та білими подушками й коциками. Хіба ще книжкових полиць не було. Зате підлога складена з відшліфованих дерев’яних дощок, стіни пофарбовані у зелений колір, а стеля — у білий. За словами Олесі, ця кімната мала б нагадувати луг з квітами. До цього їй було як Аніці (поки!) до Кирила, але враження вона справляла менш гнітюче за земляних кольорів коридори та спальні. Ще з цього боку гнізда знаходилися друга кімната-оманка та вихід нагору, але замість них дівчата пішли вниз.

Аніка думала, що для спуску тут взяли таку саму вертикальну драбину, якою вони спустилися у гніздо, але між поверхами (за ще однією фантомною стіною, звісно) сходинки були видовбані у землі. Не широкі, вільно пройти могла лише одна людина. І світлячків під стелею на всі сходи було дві штуки, так що цей тісний напівтемний лаз Аніка вже вкотре у гнізді порівняла з норою. Але все ж спустилася.

Поверх нижче був хлопчачим, а так майже не відрізнявся від першого. Кімнату відпочинку у них розфарбували у синьо-білі кольори, щоб нагадувала зоряне небо. Знову таки, до цього їй було ой як далеко. В кімнатах поряд жили Дем’ян з Ведимиром і якщо у гнізді гостив якийсь чоловік він підселявся до наставників. Далі чотири спальні хлопців і тренувальна зала. Туди вони навіть не пішли, бо «нічого цікавого, тільки захист, який магію всередині ізолює». 

Наступний поверх був останнім, за що нерви Аніки подякували невідомому будівнику. Чим глибше, тим більше їй було моторошно й ще одного поверху вона б не витримала.

Нова кімната зверху донизу вона була пофарбована у білий колір. З однієї зі стін на рівні поясу стирчала металева конструкція, що нагадувала сильно витягнутий та наполовину вкопаний у стіну таз. Над ним висовувалися чотири зігнуті дугою пластини. Якби Олеся не показала, як маленьким зачарованим камінцем, що висів поряд, знімає «пробку» перед ними, Аніка б нізащо не здогадалася, що по них може текти вода і це все для вмивання. Сам таз мав ледь помітний нахил і використана вода через щілину затікала назад за стіну.

Ще тут було двоє дверей у хлопчачу та дівчачу частини. Там знаходилися нужник та кімнати обмиття, де з великих зігнутих пластин у стіні на тебе могла литися вода. Мда… Аніка надавала перевагу річкам або озерам. Хоча треба віддати належне магам, які придумали, як гніздо може користуватися водою з підземної річки й організували  це.

Через фантомну стіну вони перейшли у величезну темну кімнату, яку Олеся назвала складом. Ще виявилося, що дверима між ванними й складом ніхто не користується, а заходять сюди через кухню в іншому кінці. Але правила безпеки академії наголошували, що з кожної кімнати має бути мінімум два виходи. І тільки для нужника та кімнат обмиття у цьому зробили виключення.

Висотою склад був з кілька людей, а кінців його Аніка взагалі не бачила. І не тому, що вся кімната була заставлена рядами полиць з мішками, ящиками й глечиками. І не тому, що стіни були непокритою спресованою землею, а світильники тут знаходилися вкрай рідко. Цей склад був справді величезним. А ще Аніці тут вперше у гнізді стало прохолодно.