Глава 9. Гніздо

Ведимир послав Маура за якоюсь дівчиною і хлопець зник за стіною, а Аніка помітила вже третій вихід з кімнати. Скільки ж їх всього?

— Три. Один веде нагору, один — в інші приміщення на поверсі й останній — на поверх нижче, — відповів їй чоловік

— Нижче щось є?!

— Є, — він усміхнувся, — Олеся все покаже. Поки вони не прийшли… спудеї переживають, будуть розпитувати. Не вдавайся у деталі поки, добре? Особливо стосовно вас із Гнатом. Ми розповімо пізніше, коли усі повернуться і він теж до тями прийде

Аніка одразу захотіла фиркнути (буде їй хтось вказувати!), але подумала і кивнула. Розповідати щось комусь вона не любила, тим паче правду, а приводів бунтувати проти прохання не знайшла. Втім, якщо вона знайде їх пізніше, то обов’язково так і зробить.

— Що з ним?! — дівчина, яку привів Маур, одразу кинулася до Зоряни з Гнатом, — зараз виглядає жахливо! Все буде добре?

— Наче до того нормально виглядав, — пробурчала жінка, — Олесю, не заважай

— Зоряно! — обурилася та, — здавалося, все не настільки погано

— Порізався і сил багато витратив, нічого серйозного

— Олесю, не заважай, — Ведимир підійшов до дівчини й поклав їй руку на плече, — ходімо

Вона нехотя пішла за чоловіком, хоча кілька разів оберталася. Ведимир щось сказав їй з Мауром, обидва покивали й дівчина підійшла до Аніки.

— Привіт! — посміхнулася, — мене звати Олеся. Ведимир попросив показати тобі академію і відповісти на питання. Ходімо?

— Академію? — Аніка одразу встала, щоб бути на рівні з нею

— Так, ти в академії повстанців, — дівчина говорила і повільно йшла до стіни, а Аніка за нею, — точніше, у її гнізді під Князеславом. Тут перше гніздо з’явилося, до речі

— Гніздо?

— Ми так називаємо, ніхто вже не пам’ятає чому саме, — вона знизала плечима, — але трохи схоже. Вчимося тут всякому, як пташенята, може потім полетимо

— Ем, ясно. Ще одне у Златогорську? — згадала слова Гната

— Так, там старші. Хоча мені теж вже чотирнадцять і я поки тут. Але у нас більше підлітків, а у Златогорську лише старші

— Лесю теж чотирнадцять

— Та, і ще кільком. Але більшість все ж від дванадцяти до чотирнадцяти, ми радше виключення. А у Златогорську усі старші

— А де ще є академії?

— Гнізда, так то ми всі пов’язані, просто у різних містах. Ще є біля Яриці, Верхньопільська та Жатина. У Жатині наймолодші вчаться, там навіть семимилітня дівчинка є. А ще у Гориславі будують гніздо

— Скоріше копають, — поморщилася Аніка

— І копають, і будують. Це не просто кімнату вирити, тут все складно. І магії багато, — Олеся підійшла до стіни, через яку виходили усі студенти, — диви, на що схоже? — дівчина постукала кулачком по стіні й роздався тихий приглушений звук, — як справжня, та? Але це лише фантом

Дівчина піднесла до неї праву руку і частина стіни, якраз розміром з двері, розтанула у повітрі. За нею ці самі двері й знаходилися. Олеся відчинила їх і жестом запросила Аніку проходити. У тої пропозиція ентузіазму не викликала — попереду був вузький чорний коридор і вона знову відчувала себе у підземній пастці.

— Плесни у долоні двічі, — порадила Олеся

Аніка послухалася — їй же не вказують, то можна і зробити. На стінах під стелею з’явилися круглі світлячки й коридор перестав нагадувати нору. Звичайний коридор з чотирма дверима… під землею. У цьому його основна проблема.

— Фантомів у нас багато. Я їх знімаю зачарованою відкривачкою, бо я не маг,  — Олеся тряхнула правою рукою й Аніка звернула увагу на браслет із круглим яскраво-зеленим каменем, — а маги вчать для цього заклинання. Ведимир сказав, ти магічка, так що скоро швидше за мене будеш відкривати

Аніка з серйозним виглядом кивнула й ступила вперед. Ідея йти кудись, звідки вона не зможе вийти через ці фантоми, їй не подобалася. Але коли тобі потрібно щось від інших людей, навчити магії, наприклад, і пояснити, як допомогти Кирилові, потрібно поводитися як вони очікують. Поки не розберешся що до чого, звісно.

— Фантоми зроблені для безпеки, — як тільки Олеся зачинила за ними двері, на її місце стала ілюзія стіни, — якщо навіть хтось знайде вхід і спуститься у гніздо, а потім зайде у навчальну, то може подумати, що це кінець і далі шукати не потрібно

— Гнат казав те саме про ту нору, куди по драбині спускаєшся

— То кімната-оманка, вона для цього і зроблена

— То навіщо ще?

— Навчальна — це вже не оманка, це справжня кімната. У нас щодня там заняття проходять. Але для безпеки все гніздо поділене на такі відгороджені частинки, між якими стіни-фантоми. Якщо навіть знайдуть навчальну, то ми зможемо перейти у наступні кімнати та сховатися там

— Не забагато перестраховки? — Аніка погано уявляла, як хтось може принаймні потрібне дерево знайти, не кажучи вже про те, щоб дістатися навчальної

— Хтось думає, що забагато, але наставники кажуть, що безпеки багато не буває. Ніхто з нас не хоче, щоб його спіймала стража і змусила пройти єднання.