7.2

Аніка хмикнула — батько показував їй такі штуки — але все ж була вдячна Мауру. Лаз став значно світліший і нагадував зоряне небо, яке вона любила розглядати у безхмарні дні й спеціально для цього ходила на поля або полонини. Вона набрала повні груди повітря, ступила всередину та полізла по драбині вниз. Де-не-де між сходинками та стіною у повітрі горіли світлячки Маура й Аніка не витримала — торкнулася одного з них. У дитинстві вони грали так. Ввечері на подвір’ї тато розсіював світлячки, а вона бігала і ловила їх. Варто було торкнутися, як світлячок згасав. Аніка завжди весело носилася по двору та ловила їх, аж поки не згасне останній.

— Ай! — ці вогники були іншими — дівчина з шипінням відсмикнула руку від одного і засунула пальці до рота, щоб зняти біль від опіку

Спустилася вона у не найкращому настрої, а коли озирнулася навколо, то він став і того гіршим. Кімнатка була більш ніж скромною. Вона мала всього кілька ліктів в довжину й ширину та мінімум облаштування. Стіни, стелю та підлогу нічим не покривали — як викопали цю нору, так вона й була земляною. Лише по стелі йшли кілька дерев’яних балок, які лежали на трьох косих дерев’яних опорах, вкопаних у підлогу у різних частинах цієї жалюгідної кімнатки. В надійності цієї конструкції Аніка сильно сумнівалася і їй захотілося якомога швидше вилізти звідси, поки земля зверху не обвалилася та не приплющили її.

У стінах були видовбані чотири прямокутні ніші довжиною з людський зріст і з лікоть висотою. Певно полиці для сну, але Аніка подумала, що здорово змахують на ті самі гроби.

— Це кімната-оманка. Для захисту, — пояснив Маур, — якщо навіть знайдуть вхід, можуть спуститися сюди та подумати, що це все, що тут є. Але цією кімнатою ніхто не користується.

Висловитися Аніка не встигла. Гнат раптом зірвався з драбини, впав на підлогу і явно підвернув ногу. Пощастило, що йому лишалося всього кілька сходинок, а то й гірше було б. 

— Погано справа, — пробурмотів Маур і швидко присів біля нього, — ти що стимулятори магічив?

Хлопець сперся спиною на драбину й прикрив очі. Світла у цій норі не було, лише у лазі горіли вогники, які раніше створив Маур. Світло від них ледь-ледь падало на Гната й від цього хлопець виглядав ще більш блідим і неживим. Якби він не сидів, а лежав на землі, цілком можна було б прийняти за покійника.

— Так було потрібно, — відповів Гнат з заплющеними очима

— Навіщо? Бовдур! І я не звернув увагу, що ти надто бадьорий… йшли б повільніше, нічого б не сталося, — Маур роздратовано дав йому ляпаса, — а ну піднявся! Думаєш у мене лишилися сили тебе зараз  тягнути?

— От тому і потрібно було, — пробурмотів хлопець, — бо всю дорогу тим паче

— Що дурний взагалі? Давай спирайся! Добре що хоч в гніздо одразу пішли

Гнат на підставлене плече дійсно сперся і з допомогою Маура піднявся. Щоправда, другий хоч і виглядав на його фоні живчиком, але при цьому сам ледь не звалився — добре що Гнат другою рукою вхопився за драбину. Аніка одразу забула про злість та лікті землі над головою й підхопила його під другу руку. Не буде ж він за драбину весь час триматися!

Так вони підвели хлопця до стіни. Маур зробив жест і частина землі перед ним зарябила, а потім ілюзія зникла і на її місці стало видно двері. Тоді він дав напарнику щигля.

— Мауре! — Гнат розплющив очі й з докором подивився на того

— Давай, досить тут прохолоджуватися, — він посміхнувся і потягнув напарника, — і зроби вигляд більш живий, а то дівчата свідомість втратять. Ще потім їх відкачуй… 

Гнат крізь силу посміхнувся, глибоко вдихнув та забрав руку і з плеча Аніки, і напарника. Щоправда, тут же похитнувся і сперся на стінку. Маур хотів було знову підхопити його, але Гнат скривився і зупинив його жестом.

— Впевнений? Не допоможе. У тебе пів штанини у крові й ти все одно страхітливий

— Дурня, заживе, — Гнат махнув рукою, але в’яло

— З тебе поганий актор 

— Все в порядку

— Не натурально

— Сам не кращий. Пішли вже, — він з зусиллям відліпився від стіни й штовхнув двері

Гнат явно шкандибав, тому зробив лише кілька кроків та завмер у тіні, спираючись на чергову дерев’яну драбину край стіни. Маур кивнув Аніці й вона таки шмигнула другою — було цікаво, що це за магія така, а ще з’явився шанс, що Гнат не збрехав. Дівчина завмерла прямо біля дверей, оцінюючи ситуацію. Ця кімната дійсно була просторою: шириною ліктів дванадцять, втричі довшою, а висоти вистачало аж на два поверхи. Стіни, стеля та підлога по виду були добре утрамбованою землею, а на дотик гладкою та міцною, мов шліфоване каміння. Попід стелею висіли магічні шари, яких вистачало на доволі яскраве освітлення.

Половину кімнати займав величезний зелений килим, на якому валялися жовті, білі та блакитні коцики й подушки. Навколо стояли книжкові шафи, настільки високі, що попід цією книжковою стіною йшов другий ярус. Не широкий, але там могла б пройти одна людина і дістати книжки. Туди й вела драбина, на яку спирався Гнат.

У іншій половині кімнати книжкові полиці висіли лише на другому ярусі, а знизу стіни були голі. Тут стояли непогано збиті столи та стільці, а ще багато пеньків, на яких розсілися підлітки. Людей двадцять, не менше. Вони щось обговорювали та навіть сперечалися. Маур, на відміну від супутників, в тіні не ховався і як тільки підлітки його побачили замовкли й витріщилися на трійку біля входу. Від уваги такої кількості людей Аніку охопила паніка, вона проковтнула ком у горлі й позадкувала, але тут Гнат зробив різкий рух і вхопив її за руку.

— Це свої, — видихнув він

Руку дівчина тут же висмикнула і схрестила їх на грудях, але намагатися вислизнути назад перестала. Свої… це ще треба подивитися. Але ж про те, що вони тут будуть не одні, її попереджали. Вдих, видих. Все в порядку… потрібно пам’ятати про Кирила і перш усе дізнатися, а тоді вже вирішувати, як бути далі.