Глава 7. Сходи до іншого світу

Щось тепле торкнулося руки Аніки й вона здригнулася, виринаючи зі спогадів. Погляд дівчини сфокусувався на Гнаті й вона тут же відскочила від нього. Тільки зараз вона зрозуміла, що обидва хлопці щось до неї говорили і їхні обличчя виглядали стурбованими.

— Ти… бачила таке? — обережно запитав Гнат

Значить, ось що сталося… що вбило її батьків і викинуло її саму на вулицю… 

— Що вони порушили? — з відчаєм прошепотіла дівчина

— Ми зможемо сказати… якщо розкажеш, що сталося

Дівчина мов прокинулася, остаточно відігнала спогади, похитала головою і зробила кілька глибоких вдихів та видихів, заспокоюючись.

— Можна скасувати єднання?

— Ми про таке ще не знаємо

— Але ми шукаємо способи, — додав Маур

— Хто пройшов — самі винні, — раптом зло сказав Гнат

— Хіба можна не пройти?

— Можна відмовитися і тебе вб’ють, — Маур пхнув напарника ліктем в бік, — не звертай на нього уваги. Ми шукаємо різні варіанти й цей в тому числі

Гнат розсудливо, хоча й пізно, заткнувся й залишив свою думку при собі. Хоча, можливо, Аніка й була з ним згодна у більшості випадків. Хто віддав свою свободу за життя — самі винні. Тільки лише в більшості… І якщо у неї ще і лишалися сумніви, чи йти з хлопцями, зараз вони остаточно розсіялися. Вона мала дізнатися все про це єднання і знайти спосіб допомогти Кирилу. Як він допоміг їй.

***

— Прийшли, — Маур посміхнувся і зацікавлено подивився на Аніку

Дівчина з полегшенням вирвала свою руку у Гната й відступила від нього. Останні кілька хвилин хлопець вів її, що Аніку помітно нервувало. Але інакше було ніяк — погляд зісковзував в сторону, ноги самі розверталися й несли назад. Здавалося, що вони йдуть у неправильному напрямку, що було дивно, бо правильного Аніка точно не знала. Це так діяла захисна магія: відвід очей і багато чого іншого. Пройти можна лише знаючи дрібні орієнтири і їхню точну послідовність, інакше кружлятимеш довкола аж поки не звалиш. Або звалишся.

Аніка скептично озирнулася довкола і не побачила нічого незвичного для лісу. Одні дерева та кущі довкола, не настільки густі, щоб сховати за ними навіть маленьку хатинку. І вгорі теж нічого.

— В інший бік, — хмикнув Маур

Дівчина як завжди нахмурилася, а він не став тягнути й підійшов до одного з дерев, старого та доволі широкого. Зробив рух рукою і частина ствола, десь третина ширини й висотою лікті в три, розтанула у повітрі. Дерево, яке раніше здавалося справжнім, живим і цілісним, виявилося пустим всередині. Деревина разом з корою була не товще кулака. Ця оболонка стояла прямо над глибокою чорною дірою у землі, куди поліз Маур.

Аніка підійшла до дерева й заглянула всередину. Якби існувала підлога, туди стала б одна людина, не більше. Оболонка була фактурною, по ній йшли чисельні вертикальні хвилясті виступи, а деінде навпаки впадини. Аніка згадала, що на зрізі дерева завжди видно кільця. А у цього дерева наче забрали внутрішні, лишивши кілька зовнішніх. Вона підняла голову й виявилося, що оболонка поступово зростається, аж поки не стає цільною на лікоть вище дівчини.

— Воно живе?

— Так. Лише де вхід пусте, а далі — справжній ствол. На нижню частину накладено чимало заклинань, тому йому вистачає товщини, щоб втримувати вагу, підіймати воду та харчуватися, — відгукнувся Гнат

Аніка хмикнула й подивилася вниз у глибоку чорну діру в землі. Там було настільки темно, що виднілися лише краї дерев’яної драбини та дві чи три перші сходинки — круглі й ідеально відшліфовані. Наскільки там глибоко і що знизу дівчина розібрати не могла, але вузький і темний лаз їй сам по собі не подобався. Вона звикла до свободи й простору, а не такої задухи. До того ж, дерево навколо навіювало думки про труну, яку чомусь поставили вертикально. А в труну зазвичай шлях лише в один бік… 

— Там просторо, — мов прочитавши її думки, сказав Гнат

Знизу з’явився вогник і освітив обличчя Маура. Крім нього та кількох сходинок знизу драбини Аніка все одно нічого не бачила, але змогла оцінити, що лаз виритий ліктів на десять вглибину, а внизу якесь ширше приміщення.

— Спускайся, не бійся, — весело прокричав хлопець знизу

— Що там? — спитала Аніка в Гната

— Місце, про яке ми розповідали. Де живуть такі, як ми

— У чорній норі під землею?

Дівчина подумала, що хто-хто, а такі, як вона, там би жити не змогли. Мозком, а ще більше емоціями, вона не хотіла і не збиралася туди лізти, навіть зробила крок від дерева. На мить в очах Гната з’явилося роздратування, але одразу зникло і він навпаки усміхнувся.

— Це не так. Я можу описати, але ти не повіриш, поки не побачиш, — потім став серйозним, — спостерігати збоку не вийде. Хочеш рятувати життя — потрібно спуститися

Аніка в черговий раз нахмурилася. Згадка повозки у полум’ї одразу викликала відчуття вини та страху через те, що вона ледь не зробила. Але якраз це та можливість допомогти Кирилу мотивували лізти вниз. І хоча ні лаз, ні ідея знаходитися під землею їй не подобалися, але дійсно потрібно. Врешті решт, вона завжди зможе піти геть.

Дівчина знову подивилася вниз, а Маур, як побачив її, підніс руку до вуст і подув вздовж долоні вгору. Повітря, зриваючись з його пальців, засяяло маленькими вогнями. Ці світлячки полетіли вгору, розсіялися по всій висоті лазу та збільшилися до розміру шишок. Хлопець посміхнувся і жестом поманив дівчину вниз.