5.2

— Потрібно змінити план, — сказав Лесь, незадоволено зиркаючи на дівчисько.

Вони зібралися порадитися втрьох, але приперся Злат на правах обізнаного і відносно корисного, дівчину ж просто не наважилися прогнати, коли вона підійшла до Гната.

— Чому? — спитав він, хоча відповідь була очевидною.

— Ти не дійдеш, — буркнув Лесь, прекрасно уявляючи реакцію напарника.

— Я в порядку! — передбачувано повівся той.

— Гнате, ти блідий і виснажений, — приєднався Маур, — ти дійдеш на впертості, але будеш баластом. І захистити у випадку чого не вистачить сил. Тим паче, що їй не потрібно у Златогорськ. Ви можете одразу іти в гніздо, а не робити крюк.

Дівчина миттю насторожилася і Гнат вирішив спочатку пояснити для неї:

— У різних куточках князівства є безпечні місця для таких, як ми. Одне з них недалеко звідси, під столицею. Ще одне — під Златогорськом. Знаєш, де це?

— Ні.

— За горами. Зручно для нас — туди важче дістатися і місцева влада інша. Всім, кого ми звільнили, вже чотирнадцять. Їм безпечніше там.

— А тут небезпечно?

— Тобі ж немає чотирнадцяти?

Аніка похитала головою. Вона встигла переконатися, що чотирнадцять — це рубіж та кінець. І тоді… і пізніше. Добре, що більше їй нізащо не дадуть.

Причепилися до неї якось у місті дорослі й почали розпитувати про батьків. Тоді подумала, що зручно вважатися повнолітнім хлопцем, а вона часто прикидалася ним. До дорослих хлопців не приставали ні з питаннями про нареченого, ні батьків. Але реакція дорослих була такою різкою, що дівчина ледь втекла від стражів. І то скоріше чудом! Більше вона не ризикувала називати цей вік.

— Тоді тут поки найкраще місце. Допомагати інакшим під столицею потрібніше за все.

Дівчина мовчки кивнула. Вона ніколи не бачила фургонів з невільниками, які б їхали до інших міст. Значить, їй дійсно потрібно бути тут. Гнат тим часом заспокоївся на її рахунок і повернувся до важливішого:

— Згоден, крюк ні до чого, — визнавати свою слабкість він не звик, але зараз напарники мали рацію. Та й відвести дівчину у гніздо хотілося чимшвидше, — тоді Лесь іде сам, Злат з Мауром.

— Маур з тобою, — не погодився Злат.

— З якого дива?

— Я впораюся, а вас підстрахувати потрібно.

— Один раз, Злате, ти вже впорався! Я тебе самого не відпущу, а тим паче з новенькими.

Удар був сильним, але справедливим. Злат скривився, хоча це його й не заткнуло:

— Тоді все було інакше!

— А потім?

— А ти б сам це зробив?

— Ми своїх не підставляємо, — відрізав Гнат.

Злат склав руки на грудях і вирішив повернутися до менш категоричної теми:

— Зараз по тобі не скажеш, що ти готовий до критичних ситуацій. І Маур виглядає порядком виснаженим, — при цьому він дивився не на них, а на дівчисько.

Аніці його погляд не сподобався, але хлопці більш ніж зрозуміли. Боротьба з нею виснажила Гната, проте сам він, скоріш за все, пішов би далі й діяв по плану. А от брати її з собою… не довіряв їй тут ніхто. І тому напарники не готові були й просто відпустити Гната, частково виснаженого та з серйозною раною, з нею самого. Якщо по дорозі їй стукне щось в голову, він не впорається. А Маур вже один раз поставив щит — протримався не довго і це його теж порядком виснажило, але хоча б якась підтримка. Та й Мауру б теж відпочинок не завадив.

— Я не відпущу тебе з п’ятьма новенькими, — категорично заявив Гнат.

— Гнате, я згоден з ним, — встряв Маур, — я піду з тобою.

— А я проти!

— Я теж за, щоб ви йшли втрьох, — підтримав Лесь, — хоча мені й не подобається ідея пертися самим через пів князівства. Тому відправите когось собі на заміну. Кілька годин ми самі розберемося, а потім парами по плану.

— Кого?

— Руса до мене і Яроша до Злата.

Маур по новому поглянув на Леся, зі здивуванням і навіть трохи повагою.

— Згоден, — нарешті сказав Гнат, — беріть маячки, але раніше часу не активуйте. Зустрічаєтеся орієнтовно, — він дістав карту, прикинув і тикнув пальцем у два місця, — тут і тут. Поки з вами не буде хлопців далі ніж, — провів пальцем у двох місцях карти, по різних маршрутах, — не заходити. Йдете максимально обережно, можна жертвувати швидкістю. Тільки звідси швидко злиняти треба. З хлопцями вже по ситуації. Питання, пропозиції?

Вони переглянулися і кивнули одне одному.

— Тоді не витрачаємо часу. І Злате… якщо ти хоча б щось зробиш не так, я сам тебе прикопаю.

***

Хлопці були приємно здивовані тим, як легко дівчина ходила лісом. Хоч вони й не бігли, але темп трохи швидший за середній. Вона ж не просто жодного разу не спіткнулася, зачепилася ногою за корінь чи ще щось, а ще й мимохідь ухилялася від гілок, наче відчувала обходила ямки й виглядала куди спокійніше, ніж на шляху. Загалом надто спокійно і впевнено як для дівчини, що йде хащами невідомо куди з двома незнайомими хлопцями.

— Ти жила у лісі? — нарешті запитав Маур.

— Ні.

— Але часто бувала?

— Бувала.

— Сама?

— З батьком. Він мисливець.

— То пастки він навчив тебе робити? — очі Маура пустотливо блиснули, коли він уявив вираз обличчя стража, на якого з дерева падає камінь.

— Так.

Гнат слухав її відповіді з явним осудженням і хитав головою, але навмисне тримався позаду.

— А ви, значить, живете у лісі, — закинула свою вудочку вона.

— Так.

— Яка різниця, що їм вже чотирнадцять? — після паузи запитала дівчина.

— Ти колись бачила «інакших» серед людей старше? — Гнат порівнявся з ними, беручи більш серйозні теми на себе.

— Я не запитувала вік.

— А багатьох зустрічала? — з цікавістю спитав Маур.

— Не дуже, — за цей день вона побачила більше «інакших», ніж за все життя до того.

— Але ж серед них не було дорослих? — уточнив Гнат.

— Звільненим було чотирнадцять.

— Вони тепер виключення. Як от Лесь. А всі інші старше чотирнадцяти проходять єднання у княжому палаці.