4.2

— Ти напав, коли вже звільнили їх, — зауважила Аніка.

— Я хотів поговорити, а ти не слухала.

Погляд дівчина одразу потемнів — вона відчула, що розмовляє з ним не добровільно. Конкретно у цей момент Гнат не тримав, але коли вона хотіла піти — не дав. І зараз вона слухає тільки через це!

— Я вислухала, — Аніка розправила плечі, — і не збираюся нікуди з вами йти!

Хлопець ледь рукою по землі не вдарив, але швидко взяв себе в руки. Врешті решт, він сам зробив помилку. І не одну. На мага її рівня не можна тиснути — вона цього не пробачить. А він не зможе втримати. Лишався лише один шанс, та й той примарний.

— Добре…  це твоє рішення.

Аніка приємно здивувалася такій відповіді й повільно встала, не зводячи з хлопця погляду. Маур і Злат теж витріщилися на Гната, а Лесь зробив крок до дівчини.

— Хлопці, заспокойтеся, — сказав їм Гнат, — ми не можемо неволити, — зробив маленьку паузу і показав поглядом на дівчину, — нікого. Це її вибір.

Маур єдиний з трьох зрозумів і ледь помітно кивнув Гнату. Злат з Лесем же забули про нещодавніх невільників і явно націлилися не дати дівчині піти.

Гнат з Мауром швидко розподілили поглядами хлопців між собою і наступної миті Лесь ахнув і підстрибнув від несподіванки — це його потилиці торкнулося щось прохолодне і явно магічне. Коли ж той безпомилково подивився на Гната, хлопець вустами й виразним поглядом показав йому — якщо ворухнеться, його чекатиме доля непритомного на шляху Служителя Єдності. І так, щити Леся для Гната не перешкода.

Дівчина спочатку повільно задкувала до лісу і не зводила з хлопців погляду, але вигук Леся змусив її припустити швидше і вже за мить вона сховалася у лісі. Гнат встав. Це далося важко, його хитало. Боротьба з дівчиною виснажила його, а необхідність приглядати за Лесем добивала. Хоч він і міг обійти щити, це тягнуло сили.

— Кожен з вас вільний піти, ми нікого не тримаємо. Тим, хто лишиться, допоможемо вижити й знову не опинитися там, — хлопець кивнув на фургон, — хто хоче — йдіть зараз. Інші поділіться на дві групи біля Злата і Леся.

Нещодавні невільники переглянулися, але один за одним підійшли до хлопців. Піти не захотів ніхто — коли один раз попадешся, страх опинитися там знову тисне постійно.

— Мауре, дай карту, будь ласка.

Кожен мав карту, але напарник не ставив питань — підійшов до Гната, дістав і розгорнув свою. З боку виглядало, наче вони обговорюють маршрути, насправді ж це все вони розібрали ще до виходу на завдання.

— Вона перевіряє? — запитав Маур.

Відповідь, яка крутилася у Гната на язиці, він не озвучив. Він і сам хотів вірити у версію напарника.

— Я б перевірив.

— Довго?

— Поки не впевнився б.

Маур кивнув, він іншої відповіді загалом і не очікував. Зате подивився вниз. Тканина на штанині Гната просочилася кров’ю, а пляма вже була розміром з половину стегна.

— Як нога?

— Я можу проводжувати.

— Фізично і магічно? — Гнат промовчав, а напарник зробив висновки, — ні. Зараз розбираємося зі Златом і Лесем, йти один проти одного немає сенсу. І ми довго не витримаємо. Ногу перемотай. А потім і з тобою розберемося.

— А сам-то? — пробурчав Гнат цілком справедливо, але кивнув.

Маура мов з повітря дістав дві сумки, які кинув звільненим підліткам.

— Тут є харчі. Перекусіть поки ми скоординуємося.

Підлітки з ентузіазмом обступили сумки та стали ділити їжу. Гнат же підійшов до Леся, а Маур — до Злата. І знову з картами у руках.

— Ти здурів? — прошипів Лесь, — її не можна відпускати!

— Вона бунтарка, її не можна тримати.

— Ми всі тут бунтарі, — з натяком сказав Лесь.

— Вона мого рівня.

— Тим паче! Вона нам потрібна. А що буде, якщо попадеться? Ти про це думав? Це ж вб’є її!

— Лесю, я це знаю.

— А враження, що ні.

— Ми не змогли б втримати її силою зараз. А потім з цього не вийшло б нічого хорошого.

— Ми ж живемо там. І ти теж.

— Я прийшов сам, це інша справа.

— Гаразд вона, а ми? Вона бачила нас і ти ще й розповів! Це всіх ставить під удар!

— Вона повернеться.

— Маєш гарантії?

— Я відчуваю її, — збрехав Гнат.

— Та невже? Яким чином?

— Дай їй годину.

— То гарантій немає, еге ж?

— Я гарантую, що якби її спробували примусити, вона б нізащо не лишилася.

— За годину буде пізно — ти її не знайдеш.

— Ти ж розумієш, що пізно вже, — втомлено відповів Гнат.

— Ще можна знайти!

— Я міг би, — кивнув хлопець, — але зараз мені не вистачить сил впоратися з нею.

— Гнате, ти… — Лесь роздратовано видихнув, — якщо вона не прийде за годину. Або якщо її піймають і ми опинимося під загрозою… та я сам тебе вб’ю, зрозумів?!