Глава 4. Вільнолюбні рішення

Фізична й магічна боротьба з дівчиною та кровотеча потроху вимотували Гната. Тримати її ставало все важче, вивертатися від ударів — теж. Руки були слизькими від поту, а в очі постійно потрапляв пісок, який здіймався від махів руками й ногами когось з суперників. Гнат відчував, що він на межі. Вона рівна магічно суперниця, значно програє фізично, але це компенсувалося шаленим напором. До того ж він її поранити не хотів, чого про неї не скажеш. Ще трохи й він просто не зможе… 

Раптом по Гнату щось вдарило і на деякий час мов оглушило, але водночас напір з боку дівчини став значно слабшим.

— Мауре?

— Це не надовго, — крізь зуби, напружений до крайнощів, відповів той.

Значить не потрібно витрачати час. Мов два потоки води, що б’ють одне в одне… Як не дивно, але відчути маленький струмочок зараз було легше. Сила. Ні у що не сформована, чистий потік. І він відповідав тим самим. Раніше несвідомо, але зараз почав розуміти це і навіть контролювати. Але не встиг розібратися, що з цим робити, як струмочок різко став величезним потоком, а позаду безсило згадав князя Маур.

Дівчина починала перемагати. Гнат стиснув зуби й сам «надавив» сильніше, але тиск з боку дівчини від цього лише збільшився. Він знову надавив, але отримав той самий результат. Його магія незадоволено дряпалася. Не хотілося змагатися, хотілося іншого — пустити цю дику, налякану силу і заспокоїти її, потурбуватися, захистити. Гнат кинув спроби зрозуміти що відбувається головою та довірився відчуттям.

Потік сили тут же хлинув на нього. Від різкого болю Гнат закричав, але бажання виштовхнути цей ураган геть подавив. Його ж магія діяла — огорнула ураган дівчини, укутала його та погладжувала маленькими язичками. І це подіяло. Дівчина, здавалося, заспокоїлася. Гнат відпустив її й виснажений сів поряд на землю.

Приходити до тями було важко. У Аніки боліла голова, боліли кисті, а її тіло наче табун коней втоптав у повну камінців землю. Зате спокій відчувався такий, наче останні два тижні дівчина провела в глибоких хащах, куди жодна душа б не дібралася, а з собою у неї було продуктів на ще стільки ж часу.

Дівчина розплющила очі й побачила поряд Гната. Знову він і провал у пам’яті! Спокій одразу відступив, вона різко сіла, що тут же віддалося ще жахливішим болем у голові.

— Ай! — Аніка обхопила руками скроні.

— Посидь спокійно, це зараз пройде.

Через деякий час руки вона повільно опустила, насторожено подивилася на хлопця, але не ворухнулася.

— Як тебе звуть?

— Баян, — миттю вона і подумки ойкнула, — тобто, Бажана.

Хлопець зміряв її уважним поглядом, оцінив швидкість відповіді та настороженість.

— Друге теж не правда?

Дівчина миттю нахмурилася ще сильніше, а її погляд забігав навколо. Гнат же подумки видав собі стусана і змінив тактику:

— Хочеш звільняти інакших? — це було ближче — дівчина на нього подивилася, — ми допоможемо їм, — кивнув у сторону нещодавніх невільників, — вижити на свободі. Нас таких багато. І разом з нами ти можеш допомогти «інакшим».

— Хто ви?

— Нам допомогли зберегти свободу, а тепер ми допомагаємо іншим.

— Але ти напав на мене!

— Ти могла їх вбити.

— З чого взяв, що я збираюся вбивати?! — від такої заявочки вираз обличчя дівчини з настороженого став обуреним.

— Цей замок можна відкрити лише ключем. Якщо спробувати зламати його, всі всередині згорять.

— Я казав про це, — встряв Злат.

Дівчина кинула на нього швидкий погляд, але одразу відвернулася то Гната:

— Яким це чином?!

— Магія.

— Магія такого не може, — різко відповіла вона, але впевненості на обличчі не було, дівчина знову нахмурилася і зціпила зуби.

— Мені здається… ти й не таке бачила.

— А мені здається, це повна маячня!

— Є речі, яких ти не розумієш, правда? Що стається з усіма підлітками, коли вони зайдуть до княжого палацу. Наприклад.

Дівчина, яка вже сіпнулася встати, зупинилася. Гнат не сумнівався, що вона бачила це — інакше не була б тут. А те, що нічого не розуміла, видно з поведінки.

— Ми можемо це пояснити.

— То пояснюй.

— Не тут, — він похитав головою.

— А мені й тут підходить.

— Скоро помітять, що фургон не доїхав. Тут буде багато стражів. Потрібно йти у безпечне місце. Щоб не опинитися там, звідки рятували їх. Там розкажемо, чому «інакші» — інакші.

Аніка задумалася. Вона не розуміла, що відбувається навколо. Раніше це розповсюджувалося на весь світ — він поводився передбачувано, мов по завченому сценарію, чого вона ніколи не розуміла. Чому не робити так, як хочеш ти? З часом вона звикла до цього. Зрозуміла, як поводитися з дорослими, якщо з ними не згодна. Лише вона сама і ще кілька «інакших» вибивалися з цієї картини. Такі, як ці підлітки з фургона. Вони хотіли жити, бути вільними, а не діяти по сценарію. І вона згодна допомогти.

Ці хлопці були дивними. Вони не помилкові «крапки» у картині, їхня поведінка не нагадувала підлітків з фургона. Вони не раділи свободі, а приймали свою як належне. В очах не було страху перед невідомим. Вони наче знали усю картину і цього Аніці теж хотілося. Але це й насторожувало. Вона не розуміла, як з ними поводитися і чого очікувати.