2.2

Від несподіванки Аніка зупинилася й навіть зробила кілька кроків назад. Страж лежав на землі й не ворушився. Дівчина наважилася підійти та перевірити його поштовхом ногою, але той не відреагував. Його ніздрі роздувалися, від чого Аніка одночасно відчула полегшення й тривогу. Обережно вона витягнула меч з його пальців та щосили жбурнула в сторону лісу. Так само вчинила і з ножем. Служитель Єдності все ще лежав непритомний і це непокоїло дівчину — вона не любила не розуміти, що відбувається. Проте вирішила, що краще якомога швидше розібратися з невільниками, аніж розбиратися, чому страж втратив свідомість, аж поки той не прийде до тями.

Дівчина швидко підійшла до фургона, присіла й оглянула замок.

— Ключ в іншого стража, — підказав хлопчина з-за ґрат.

Аніка кивнула, відійшла до лісу та підібрала один з каменів, які вона раніше запалювала й жбурляла перед кіньми. Ключ був легшим варіантом, але залишати чомусь-раптово-непритомного-стража без нагляду аж ніяк не хотілося. 

— Стій, замок не можна ламати! — вигукнув хлопчина, коли вона наблизилася достатньо, щоб він побачив у те маленьке віконечко камінь, — він зач. Ай! Ви не оооууууу

Видно, йому добряче врізали (і не один раз), бо слова потонули у стогоні. Так само швидко хлопчину відтягнули від віконечка й там з’явилося інше обличчя.

— То дурень якийсь. Ламай!

Аніка засумнівалася на мить, але жага свободи в очах цього хлопця була для неї значно переконливішою за незрозумілі слова іншого. Вона занесла руку з каменем, а наступної ж миті скрикнула від болю і впустила його на землю — щось завело їй руки за спину й силою відтягнуло назад від фургона. У голові встигла з’явитися смутна думка — очуняв страж! — перш ніж всю її свідомість заповнило бажання звільнитися. Відчуття загострилися й мов у припадку вона знову й знову намагалася вирватися.

— Довго ви думали чекати? — роздратовано запитав Гнат і міцніше перехопив руки хлопчиська.

— І ти не хутко втрутився.

Лесь з’явився поряд прямо з повітря і невільник за ґратами, який вже був готовий щось вигукнути, здивовано закрив рот. Його швидко відштовхнули від віконця, але й нове обличчя не змогло розібратися, що відбувається.

На Аніку ж це не справило жодного враження. Як і те, що Служитель Єдності все ще лежав непритомний — вона не помічала нічого навколо. Мов навіжена дівчина брикалася, а в голові билася лише одна думка — про свободу. Все навколо було у тумані, але хватку на її зап’ястях за спиною вона відчувала з такою ж чіткістю, як шишку під боком, на якій вона пролежала всю ніч. Це зводило з розуму і змушувало тіло битися з усіх сил. Вона різко присіла, але це не допомогло. Тоді спробувала інакше — перенесла вагу на одну ногу і з силою вдарила іншою назад, але не влучила. Хтось майстерно викручувався від ударів, при цьому тримав її мертвою хваткою.

— Ти поклав стража? — запитав Маур, який теж з’явився нізвідки.

— Иги, — кивнув Гнат, — з цим що робимо?

— З нами, звісно, — сказав Лесь, — може вже відпустиш?

— Ви тут розбирайтеся, а я — шукати ключ. Ніхто не знає, де він?

— Страж в лісі отам, — Лесь показав Мауру рукою, — непритомний, проблем не буде.

— Чудненько.

Маур пішов у вказаному напрямку. Гнат відпустив хлопчиська й той рвонувся вперед з такою силою, що ледь не врізався у дерево край шляху. А як прийшов до тями, різко розвернувся і витріщився на напарників. Поза була напруженою, лоб нахмуреним, а очі вивчали хлопців з таким виразом, наче подумки вже розчленовували їх на шматочки. Водночас з голови спала підв’язка і на його плече опустилася темна коса.

— Та ти… дівчина, — здивувався Гнат.

У відповідь вона стиснула кулаки й хлопець подумав, що списувати її з рахунків рано. Здалеку він бачив, як один зі Служителів Єдності пішов до лісу, а звідти вийшло тільки це дівчисько з кинджалом. Що вона зробила з дорослим, сильним і озброєним чоловіком лишалося для Гната таємницею і насторожувало.

— Як тебе звати?

— Геть! — процідила вона крізь зуби.

— Все добре, — Гнат підняв перед собою руки, — ми хоч

Слухати його Аніка не стала — кинулася вперед. Звідки взялися ці хлопці й що відбувалося останні хвилини вона не могла зрозуміти — пам’ять наче відшило. Але її серце шалено калаталося, кисті свербіли й навіть боліли, а ще лишилося відчуття боротьби. Це здорово лякало, тільки на це не було часу. Не важливо, хто ці хлопці — вони чітко дали зрозуміти, що проти зламу замку й звільнення підлітків. А її це не влаштовувало.