Глава 3

«Ось такі ж слабкі боягузи своїми божевільними вчинками і змінили цей світ. Люди спочатку накоять дурниць, а потім кивають один на одного, мовляв, так живуть мільйони. Як же мені шкода цього хлопця, цю душу з темним охоронцем за спиною. У мене навіть немає ненависті до нього, за те, що він розтоптав почуття моєї дівчинки. Вона сильна і витримає багато на своїх плечах, витримає, не вірю, що її зламали, а його життя покарає, який-небудь вовк зжере і його» - сумно подумав Габріель.

 Нарешті, сяк-так, смутно пам'ятаючи, вона дісталася до своєї кімнати і впала на ліжко не роздягаючись в повній мірі відчуваючи себе розтоптаною та спустошеною. Не хотілося вірити, не хотілося.

На ранок подруга знайшла її тремтячою на зім'ятих простирадлах, всю в сльозах та з посинілими губами.

- О господи, Маню, потрібно терміново викликати лікаря! Що з тобою відбувається? Можеш хоч щось пояснити? - захвилювалася Рита.

- Не треба лікаря, - прошепотіла дівчина, - Ти мала рацію.

- Що?!! От дідько! От паскудство! - потім, помовчавши, додала, - Вскочила ти в халепу, Марія, по саму маківку! Робити що будеш?

- Не знаю, мені так погано, дуже погано.

- Йому сказала?

Марійка кивнула їй в відповідь і гарячі сльози знову покотилися з переляканих очей.

- Зрозуміло, він типу не винуватий і його це не стосується. Вирішив відмовитися від усього та розважатися далі, ну й козел, нічого сказати, - зробила висновок Рита, - Час втрачати не можна. Я відведу тебе до хорошого лікаря, треба робити аборт.

- Я не можу! Це ж дитина, малюк ... він ні в чому не винен ... він мій, - ледь чутно, слабким голосом промовила Марія.

- Маріє! - викрикнула подруга, - У цього малюка, як ти кажеш, не буде батька, нормальної сім'ї і забезпеченого майбутнього. Кому потрібна юна мати-одиначка? Що ти йому даси? Університет доведеться кинути і куди потім? А що скаже твоя бідна бабуся, коли дізнається про це, ти подумала про неї?!! Або ти будеш залишати їй дитину, а сама влаштуєшся торгувати на ринку, щоб заробити вам на мізерне харчування і одяг з секонд хенду? Ніякої радості, одні сльози та проблеми! І це ще не дитина, не людина, а крихітний ембріон без почуттів та емоцій. Цю помилку треба виправити, як ніби її й не було! Потім зустрінеш гідного чоловіка, побудуєш кар'єру, затишне домашнє вогнище і вже після можна думати про дітей. А так без освіти, з дитиною на руках ти нікому не будеш потрібна!

 Габріель похитнувся, він з жахом та здивуванням дивився на рудоволосу Маргариту і не міг повірити в те, що він почув.

 «Для них ембріон це не людина, тому що вони не бачать його тілесну оболонку, а про його душі не замислюються. Адже він зараз не тільки все пам'ятає і цінує, він ще й відчуває! Вбивство ненародженого суворо карається в світі вищої матерії, і яке саме буде покарання - ніхто не знає. Бідні, нерозумні дівчата!»

 - Але я не хочу! Це неправильно! - розридалася Марія, - Ти ж знаєш, я сама не пам'ятаю своїх батьків, їх не стало, коли я була ще немовлям. Мама завжди асоціювалася у мене з чимось святим, і я не хочу починати своє материнство з вбивства, це ... це …

- Ні, це я не можу бачити, як ти так безглуздо зібралася зламати собі життя! Перестань ревіти. Ти тільки уяви собі на хвилинку все, що я тобі зараз описала. Ця дитина тобі не потрібна, ти загубиш себе! Ти обов'язково станеш матір'ю, але іншим разом, коли всі умови складуться сприятливо. Ти ще не мати, ти вагітна дівчина, яка скоїла дурість. Сьогодні ж підемо до лікарні! Ось тільки напою тебе ліками і потопаємо! - Рита була налаштована так рішуче і жорстко, як ніби вона сама боролася за життя Марії і збиралася здобути перемогу будь-якою ціною. Вона порилася в тумбочці й простягнула подрузі кілька пігулок та склянку з водою:

- Ти полеж ще трохи і починай збиратися, а я поки піду домовлюся про звільнення від занять для нас на сьогодні. Через пів години я за тобою зайду!

Габріель важким поглядом проводив Риту і супроводжуючого її янгола-охоронця, який лише співчутливо похитав головою. 

«Ні, Маріє, не роби цього! Не вбивай! Адже він живий, у нього така ж душа, як і у нас з тобою, він один з нас! Обірвавши це життя, ти зробиш велику помилку, ти не пройдеш випробування і Завуіл здобуде перемогу, зажадавши твою душу собі. Я не можу тобі цього дозволити!» - шепотів Габріель.

 «А може бути вона має рацію», - думала в цей час знесилена Марія. Головний біль посилився, до горла знову підступила нестерпна нудота, тіло стало неповоротким і слабким. «Що на мене чекає? Глузування подруг, дорікання бабусі? Боюся, вона не пробачить мені того, що я зробила. Я не повинна була поводити себе так легковажно, так нерозумно! Та хай пропаде пропадом цей Тимур, що б йому століття мучитися і не знайти спокою за все, що він накоїв! Як же мені важко, та себе не обдуриш – адже в усьому винна тільки я сама. Бідна бабуся, вона виховувала мене одна і так мріяла бачити мене в майбутньому щасливою, а як вона раділа, коли дізналася, що я вступила до університету, її ласкаві очі просто світилися, вона одночасно і сміялася, і плакала. Я не можу її розчарувати, але й не можу зважитися на цей ... аборт, яке жахливе слово. Мені так страшно, мамочки, я не знаю, що мені робити!»

І все-таки вона зібралася з останніх сил раніше відведеного їй подругою часу, і надумавши почекати Ритку на свіжому повітрі, підійшла до дверей. Але ті раптом, мабуть від протягу, різко грюкнувши, зачинилися прямо перед її носом. Марія поторсала за ручку, але двері не відчинялися. Дівчина зі змішаним почуттям страху та подиву з усіх сил почала смикати ручку на себе, але всі її старання були марними.

Якби вона могла побачити, як Габріель вперто підперши двері, сердито дивиться на неї. Він вже не в перший раз використовував заборонений прийом. Янголам-охоронцям було не можна впливати на матеріальний світ, але в кожному правилі були свої винятки і зараз він просто не бачив іншого виходу. Габріель намагався подати їй знак того, що прийняте рішення невірне. У нього було всього кілька хвилин, поки не повернулася її подруга зі своїм охоронцем. Він став на цей шлях, ризикуючи бути відкликаним, але він дуже хотів врятувати її, заважаючи зробити їй вибір самостійно. Тут за дверима почулися знайомі кроки і Габріель знехотя відпустив двері.