Глава 31. Як вийти заміж

Так ми й лежали обійнявшись, поки я не запитала:

- Я так розумію, після цього я зобов'язана з тобою одружитися? Ти приїхав щоб просити моєї руки?

Мені зовсім не цікаво про що вони там домовлялись з королем Бернардом за моєю спиною. Пропозицію повинні робити мені, а не дядькові!

- Ні, я хотів збезчестити тебе, а там подивимося - сподобатися чи ні, - розсміявся Деміан.

Я хмикнула:

- Та годі, ти просто боїшся, що я відмовлю вчетверте... Але, так і бути - я згодна.

- А я ще подумаю, - продовжив потішатись Деміан.

- Он як? - я підвелася, схопила подушку і кинула нею в принца.

Він відкинув подушку на підлогу, перекинув мене на спину і схилився, стиснувши мої зап'ястя.

Напустивши на себе серйозний вигляд, що було складно, враховуючи моє положення, я сказала:

- Це ти повинен мене вмовляти! Я, знаєш, не горю бажанням ставати принцесою!

Деміан ніжно погладив мої зап'ястя великими пальцями:

- А ти тільки подумай скільки добра зможеш заподіяти живим істотам, коли станеш принцесою Еланії!

Нахилився до моїх губ та поцілував.

Уміє він переконувати... Особливо коли зверху…

І ми повторили все ще раз. З деякими варіаціями.

Зовсім стомившись від любовних ігор, я запропонувала нареченому пообідати, у нас із ранку залишився смачний яблучний пиріг. Ми одягнулися, зайшли на кухню, примудряючись не припиняти цілуватися, поставили чайник, заварили свіжий фруктовий чай і, підхопивши чашки та пиріг, вирушили на терасу. Я першою вийшла за поріг, і остовпіла, ледь на розплескавши чай. Принц, не очікуючи затримки, наштовхувся на мене ззаду і виправив це.

На терасі, злісно виблискуючи сірими та холодними як сталь, очима, і впиваючись ними по черзі то в мене, то в Деміана, сиділа монахиня Сільвія. 

Ох... Я зовсім про неї забула.

Мені захотілося провалитися крізь землю.

- Червонієш, так? - озвучила очевидне компаньйонка.

Я покаянно опустила голову:

- Це не те, що ви подумали... - чомусь нічого розумнішого мені на думку не спало.

- Та ти що? - вона зробила великі очі.

Я тяжко зітхнула і дружелюбно промовила:

- Сільвіє, познайомтеся, це мій наречений, Деміан.

- Щось я не пригадую у тебе наречених! - продовжувала розпікати мене ця свята жінка.

- Ми тільки сьогодні вирішили одружитися...

Тут черниця зовсім розлютилася:

- Судячи з того, що я чула, ти вже й заміж встигла вийти!

Це було нестерпно, і вже не тільки мої щоки палали від сорому, я вся горіла у вогні. І тут втрутився принц:

- Сільвіє, повірте, у мене найсерйозніші наміри щодо Бель. Ми давно кохаємо одне одного, але між нами були деякі непорозуміння, які ми благополучно владнали.

- Оригінальний, треба зауважити, у вас спосіб залагоджувати непорозуміння, - іронічно зауважила черниця.

Деміан згідно кивнув, погоджуючись, що він красунчик, і доброзичливо посміхнувся їй:

- Зате ми вирішили всі питання, - і щоб заспокоїти знервовану літню жінку, додав, - Ми більше не будемо.

Я ледь не розреготалася в голос.

Але Сільвія, схоже повірила, хоч і не заспокоїлася та продовжила бурчати:

- А я-то думала, Бель, що можу тобі довіряти, залишити одну на півдня, а воно он як!

Опісля, щоправда, ми розташувалися за столом, пили ароматний чай із яблучним пирогом, і навіть монахиня, здавалося, змирилася з моїми неочікуваними заручинами.

А через тиждень ми офіційно оголосили про заручини. Ще три місяці зайняла підготовка до весілля і більшість цього часу я провела на острові Сурі, передаючи справи новим вчителям.

Загалом, повернулася я в Еланію на власних умовах. Майбутня королева я чи хто?

_____________

І це ще не все :) 

Продовження завтра.