27.2. Продовження

- Батист ла Мінель, коли займав посаду першого міністра Еланії та був довіреною особою короля, дізнався про це, - подовжував граф ла Амбросіо, чи як його тепер називати? - А пізніше став втрачати свої позиції, і батько замінив його на молодого та прогресивного Джакомо ла Перла на посаді першого міністра. Батисту ж дісталася куди менш впливова роль наставника принца Леонарда та радника Джакомо, що його не влаштовувало, але він не звик перечити королю. Альберту в принципі не заведено перечити, - хмикнув Деміан. - Але Батист, будучи людиною далекоглядною і завбачливою, та перебуваючи в добрих стосунках з Леонардом, вирішив, що він поверне собі втрачену владу, а з огляду на його розум і вплив на принца - значно посилить її, ставши другою особою в королівстві. Батист був упевнений, що зможе управляти Леонардом. Але його бентежила моя близькість до короля, амбіції, вплив і репутація у військових колах, і найголовніше те, що я на півроку старший за Леонарда, що можна було б використати як привід для заперечення його права на трон. Крім того, граф ла Мінель здогадався, що Альберт готує мене в майбутньму посісти крісло першого міністра Еланії, тобто на роль правої руки Леонарда. Батист бачив у мені загрозу і вирішив позбутися, прикрившись ураганом та нападом кракена, і, якщо в це не повірять, - пустити розслідування хибним шляхом як замах на наречену принца, тим самим заплутавши його. Щоб не залишити мені й шансу на порятунок, його посіпаки організували ту недолугу дуель в Амідеї, щоб зламати мені кістки й позбавити можливості при потребі перетворитися на дракона. Як ви чудово знаєте, зі зламаною кісткою трансформація в дракона неможлива. А для гарантії результату вони отруїли всю команду підкупивши нашого цілителя.

Он воно як! А я ж то вважала себе важливою пташкою із-за якої все це затіяли...

Райан слухав Деміана роздратовано стиснувши зуби. Схоже, про замах під час нашої подорожі він уже знав, але нові деталі змушували його все більше злитися.

- Усе мало виглядати як нещасний випадок. Повернувшись до Вілансії, я насамперед зустрівся з начальником служби безпеки Еланії, Массіміліано ла Россі, і ми приступили до розслідування. Питання, яке мене цікавило - зв'язки герцога Мілоського з нашою аристократією. Несподівано виявилося, що він доводиться кузеном Батисту. Це була одна із зачіпок, але не єдина, тож ми опрацьовували всі версії.

Граф ла Мінель спочатку діяв акуратно, продумано і чужими руками. Хотів позбутися мене, потім, через якийсь час - короля, оскільки чекати, поки той помре власною смертю, він не збирався. Але замах на мене не вдався, а ритуал сплутав його карти. Ретельно опрацьовані плани розсипалися як замок із піску. Те, що Леонард - не син короля, не знав ніхто. Королева Беатріс уміло зберігала свої секрети...

- То чий же він син? - вирвалося у мене.

- Судячи з того, як швидко зник герцог ла Анкор і що драконів в Еланії не так вже й багато? - питанням на питання відповів Деміан, виразно піднявши брову.

Ми з братом тактовно промовчали, а граф ла Амбросіо продовжував:

- Оскільки все полетіло у прірву, граф ла Мінель почав діяти нервово й необдумано - отруїв Альберта, вмовляв Леонарда прибрати тих, хто знав правду про його походження. Намагався переконати, що я отруїв короля, бо це в моїх інтересах...

Низький, оксамитовий голос Деміана лився струмком, заколисуючи мене. За час його розповіді я кілька разів позіхнула, та старанно приховувала це, прикриваючи рот долонею, але тепер і очі мої почали самі собою заплющуватися, а голова мимоволі опускатися все нижче й нижче. Мені навіть довелося підперти підборіддя кулачком.

- Тобі треба поспати, - пролунав тихий голос Райана, і я різко розплющила очі, зрозумівши, що ледь не заснула просто за столом.

Довелося погодитися з ним, попрощатися з братом і Деміаном та повернутися в спальню. А там, щойно я поклала голову на подушку - одразу провалилася в дивовижно барвистий сон.

Світ дрімоти здавався більш справжнім і відчувався навіть гостріше ніж світ реальності.

Мені снилося, що я перебуваю на просторому, залитому сонцем, яскраво-зеленому лузі, з соковитою, смарагдовою травою і самотнім дубом, що височів на пагорбі вдалині. Тільки побажавши цього, я опинилася біля нього. На нижній розлогій гілці висіла золота, майстерно викувана пташина клітка. Її дверцята були відчинені й хиталися на легкому вітерці з легким шурхотом, коли маленькі перекладинки терлися одна об одну. Я торкнулася подушечкою вказівного пальця дверцят і зупинила їхній рух.

І помітила поруч Піфію, яка з'явилася немов винирнувши з повітря, але мене це анітрохи не здивувало.

- А де ж пташка? - запитала я.

- Вона полетіла, - відповіла жриця посміхаючись. - Так завжди буває з тими, у кому прокидається Ліона...

І сон розвіявся.

Я прокинулася напрочуд бадьорою та вперше за останні дні відчула, що нарешті виспалася. Ранок був приємним і свіжим, Геліос тільки нещодавно зійшов. Я наказала накрити сніданок в альтанці біля фонтану, та зручно вмостившись на подушках, пила ароматний фруктовий чай. У мене виникла внутрішня впевненість, що тепер все буде добре, і вона наповнювала душу тихою радістю, і я навіть не звертала увагу на ниючі й тягнучі відчуття в руках.

Незабаром до мене за сніданком приєднався Райан і я запитала його: