23.2. Продовження

Леонард з досадою поморщився:

- До чого ж жахливий характер. А мені так гарно про вас відзивалися…

- Нагло брехали, - награно гірко зітхнула я, - Варто було самому приїхати й оцінити товар, а не розважатись в гаремі.

Принц кинув на мене швидкий погляд та глузливо підняв брови.

А я єхидно продовжила:

- Зате у вас вдача солодша ніж мед! Як думаєте, що за монстр вийде якщо нас об'єднати?

Але, на мій жаль, принц раптом перестав вестися на провокації та навіть повеселішав. 

- Є у вас щось таке... - задумливо сказав він. - Якби ще не поводилися так паскудно...

Леонард, примружившись, глянув на мене, а на його губах заграла хитра, небезпечна усмішка.

І не то інтерес, не то навіть симпатія прослизнули в його словах та очах, і я вся напружилася. Як так вийшло, що він перестав злитися, а почав забавлятися?

Тим часом ми вийшли в центр зали та відкрили бал першим танцем. Розмовляти стало незручно, тож я зосередилася на рухах і намагалася відволіктися від гнітючих поглядів. Вони, здавалося, прилипли до мене, свербіли на шкірі й нестерпно хотілося струсити їх як пісок, що налетів із пустелі. Невже так завжди з членами королівської родини? До цього взагалі можна звикнути? Поки я бачила тільки мінуси від підвищеної уваги до своєї скромної особи.

Ближче до кінця танцю я відчула між лопаток колючий погляд, наче туди всадили кинджал. Або дуже хочуть всадити... Зробивши черговий поворот у танці, я вихопила цей погляд із натовпу. На мене з холодною ворожістю, примруживши чорні розкосі очі, що надали обличчю хижого вигляду, і підібгавши тонкі губи, дивилася дівчина - худорлява, смаглява й темноволоса. Якби не очі, я б назвала її непримітною, бо й обличчя її, та й сукня, ніяк не виділялися з яскравої навколишньої палітри. Я задумливо перевела погляд на Леонарда, і треба ж - він теж пильно, але з виразом, який я не могла прочитати, дивився на цю дівчину.

- Хто це? - прямо запитала я.

Принц різко відповів:

- Ніхто, - і швидко відвів погляд в сторону.

- І тому дивиться на мене так, немов хоче спопелити поглядом?

- Вам здалося.

- Та ну? - я виразно підняла брову, втім не наполягаючи більше. Але була сильно заінтригована.

Музика змовкла і почалася хвиля знайомств та запрошень на нові танці. Я кружляла з королем, ввічливо відповідаючи на його питання і ділилася враженнями від палацу та погоди, та з іншими родичами і наближеними корони.

Деміана я на балу не бачила, і це засмучувало. Хотілося щоб поруч окрім бабусі був хтось знайомий та доброзичливий, а не чужий і невідомий.

Тож, паузу в танцях я сприйняла з полегшенням, але не тут-то було - череда знайомств продовжилися. Мене обсипали компліментами та неприкритими лестощами, відвертим марнослів'ям і новинами. Усі ці імена й обличчя зливалися в один суцільний потік, і скоро я втратила надію їх запам'ятати. Але колишній перший міністр Еланії та наставник принца Леонарда, граф Батист ла Мінель, привернув мою увагу гострим поглядом та тонкою посмішкою. Посміхався він тільки губами, його очі залишалися прохолодними й вивчаючими, а обличчя гордовитим. Одягнений граф був дещо незвично: у чорний камзол, злегка оздоблений срібною ниткою, на відміну від інших пишно розряджених гостей. Говорив Батист звичні при знайомстві ввічливі фрази та нехитрі компліменти, не вирізняючись особливим красномовством і не прагнучи мені сподобатися, чим теж виділився на загальному фоні.

Леонард, представивши нас з графом ла Мінелем один одному, поспішив непомітно піти, залишивши мене сам на сам зі старим яструбом. Через що я мимоволі напружилася, бо навіть із принцом я почувалася комфортніше.

- Вам подобається бал на вашу честь? - запитав Батист, препаруючи мене своїми очима-колючками.

- О, так! - з награним захопленням відповіла я. - Він вищий від усяких похвал! Чесно кажучи, навіть у Мірадеї я ніколи не була на подібному. Усі гості такі милі й ввічливі. Еланія перевершила мої найсміливіші очікування!

Чоловік на мить звузив очі, намагаючись зрозуміти щира я чи ні.

- Радий це чути. Ви вже готові до завтрашнього ритуалу?

- Ритуалу? - от тепер я уже щиро здивувалася. - Зізнатися, вперше про нього чую.

Батист здивовано підняв кущисті брови, явно не очікуючи такої відповіді, і ніяково промимрив:

- Хм... Тоді, гадаю, це буде приємним сюрпризом...

Я вже збиралася розпитати Батиста про загадкову церемонію, коли побачила цікаву пантоміму між моїм нареченим і похмурою дівицею біля вхідних дверей бальної зали. Під час розмови з наставником я тримала в розсіяній увазі Леонарда, і, як виявилося, не дарма. Принц попрямував у бік дівчини, що мені здалося цікавим, особливо після тих їхніх поглядів під час першого танцю. Але його затримав на кілька хвилин незнайомий мені напомаджений франт. Дівчина чекала і нетерпляче дивилася на Леонарда, а коли його зупинив цей молодий чоловік, з досадою скривилася, потім кивнула моєму нареченому і пішла в сторону виходу. Незабаром, позбувшись неочікуванної перешкоди на своєму шляху, принц рушив слідом.

Безумовно намічалося щось цікаве, і я просто не могла це пропустити.