15.2. Продовження

- Навіщо в жертву? - мене ця новина настільки вразила, що я й не помітила, як закричала на всю харчевню.

- Ну як навіщо? - здивувався зелений моєму дурному питанню. - Поки їх не було в нас усе йшло тихо-мирно, а тут звідки не візьмись - ураган! Ясно ж що вони його накликали!

Я слухала його доводи з подивом, але ж - не причепишся! І правда, через нас стався той ураган, вірніше через магічний артефакт на нашому борту.

- І дівок із собою тягаєте, - похмуро зауважив він, підвищивши голос і тицьнувши в мене товстим пальцем із брудним обламаним нігтем, немов і без того було не зрозуміло, кого він має на увазі, - А всі знають, що баба не борту - не на добро! Розлютили, мабуть, духів океану, за що й відгребли! І ми з вами заодно! - і несхвально похитав головою.

- Нам треба поговорити з цими глухоманцями, - спокійно вимовив Деміан, перервавши гнівний словесний потік троля.

- Поговоріть, - мирно погодився зелений. - Але я навіть не знаю, як ви їх вмовлятимите… - і лагідно додав, чухаючи пузо, - Ще й вас приговорять...

Одразу видно - добрий троль.

- Є хто зможе нас туди провести? - діловито уточнив граф.

- А чого це ти тут розкомандувався? - обурився троль. - Нічого ще не замовив, а допомагай тобі?

Деміан з досадою оглянув простір за спиною господаря таверни. Там стояли горизонтально покладені бочки, а над ними висіли грубі полиці з пляшками та кухлями.

- Налийте мені пива.

Здоровило запитально подивився на мене, і я квапливо сказала:

- А я пиво не п'ю, - і додала, щоб його не образити, - Ми тільки недавно поїли.

Троль налив темне пиво у величезний потертий і щербатий глиняний кухоль та простягнув графу. Деміан взяв його в руки, пригубив, ковтнув, стримавши порив виплюнути це пійло назад, а тим часом біля мене сів ще один троль, дрібніший і молодший за господаря харчевні. Він сперся на засалену стільницю та звернувся до нас:

- Я якраз іду на весілля дочки Вімеля, можу провести вас... - і не встигли ми подякувати йому за доброту, як він додав, - За плату, звісно ж.

- Скільки ж ви хочете? - запитав Деміан.

Молодий троль оцінююче нас оглянув і затягнув:

- Ну не знаю, чи потягнете ви мої послуги...

Граф роздратовано видихнув, а його очі звузилися, і він вочевидь мав намір сказати щось різке та неприємне, тому я поспішила звернутися до молодого троля з чарівною посмішкою:

- Шановний, а як вас звати?

- Бранч, - коротко представився він.

- Бранч! Яке гарне ім'я! – захоплено вигукнула я, - А що воно означає?

- По-вашому ніби як Квітан.

- Вам дуже личить! - я продовжувала погладжувати марнославство троля, і він, треба зауважити, і справді розквітав на очах.

- Спасибі, - Бранч позеленів ще більше, схоже, у тролів це щось на зразок рум'янцю.

- А ви йдете туди як гість?

- Ні, я буду догоджати публіці своїми віршами та грою на барабанах, - він кивнув своєю лисою головою в бік маленьких барабанів, що стояли на лавці за найближчим столом.

- То ви поет? - тепер уже щиро здивувалася я.

Поет-троль - я навіть уявити собі не могла, що таке існує.

Він весь підібрався та приосанився.

- Так, і дуже знаменитий! - гордо зазначив Бранч.

Знаменитий, гадаю, за мірками острова Сурі, бо про поета-квіточку я точно раніше нічого не чула.

- Для мене велика честь бути знайомою зі справжнім поетом, - я заливалася соловейком, - Я теж люблю поезію, особливо ельфійську.

- О, ельфійська поезія - найпрекрасніша у світі, - захоплено погодився троль, - особливо вірші Ілланіеля.

- Ви теж любите Ілланіеля?

- Обожнюю! - рвучко зізнався Бранч, притиснувши свої грубі зелені лапищі до грудей.

- Скільки між нами спільного! - вигукнула я та довірливо нахилилась до поета, - Мушу зізнатися, це і мій улюблений поет. І за неймовірною випадковістю в мене є томик його віршів, підписаний ним особисто.

Обличчя троля ошелешено витягнулося. А я поклала сумку, що до цього висіла в мене на плечі, на коліна, порилася в ній, і незабаром витягла маленьку, трішки пошарпану від частого читання книжечку. Коли підняла очі, побачила здивоване обличчя Деміана, на якому завмерло запитання: "Серйозно? Ти взяла із собою на острів вірші?".

- Ось, візьміть, - я простягнула збірку Бранчу, - це мій вам подарунок.

Троль недовірливо взяв книжку до рук і перегорнув обкладинку. На першій сторінці красувався витончений, оздоблений закарлючками підпис "від Ілланіеля з любов'ю".

У Бранча натурально відвисла щелепа. Кілька хвилин він очманіло, не вірячи своєму щастю, з благоговінням розглядав її, а потім захоплено подивився на мене:

- Це неймовірно! Просіть що хочете, я все зроблю!

І розчулившись навіть стукнув себе кулаком у груди.