13.4. Продовження

О, як завернув...

Дивно, але ще кілька днів тому я б почервоніла й опустила очі, а тепер, після всього, що сталося, я раптом зрозуміла, що мені все одно. Нехай думає, що хоче. Тому чесно відповіла:

- Так.

- А якби вам сподобалося?

Я скептично подивилася на нього:

- Не думаю, що настільки...

Він промовчав, і я додала:

- Наскільки я знаю, процес там досить простий...

Деміан фиркнув:

- Процес може й простий, але техніки та можливості бувають різні.

- Що ви маєте на увазі? - я з цікавістю подивилася на нього.

Граф глянув на мене, а потім різко відвів погляд:

- Давайте закінчувати з цією темою, бо скоро я не зможу ходити.

Я знизила плечима:

- Ви самі її почали, - і знову поцікавилася, - А яким чином наші розмови впливають на вашу здатність до ходьби?

- Постійно забуваю, з ким розмовляю... - пробурмотів він собі під ніс.

Але все ж я вважала за потрібне прояснити цю ситуацію до кінця, тому зупинилася, обернулася обличчям до Деміана та чітко промовила:

- Я хочу, щоб ви знали - на тверезу голову, і якби я не була такою засмученою та ображеною, я б ніколи вам такого не запропонувала!

- Навіщо тоді ця вистава вранці? - хитро посміхнувся він, показуючи всім своїм виглядом, що не вірить мені.

- Щоб ви кусали собі лікті, згадуючи від чого відмовилися! - розізлилась я.

І скривилася від того, як претензійно це прозвучало. Немов у моїх обіймах Деміан би відчув найвишуканіші та й просто наймовірні задоволення. 

Хоча може й відчув би, хто його знає? Він же не пробував...

- Тобто ви шкодуєте, що я вами знехтував? - розсміявся він.

- Ні, ні, і ще раз ні! Ні про що я не шкодую! Точніше шкодую, тільки що запропонувала вам... - я зам'ялася, не знаючи, як це назвати, і з ноткою образи в голосі помітила, - Але ось від Крістіни ви не відмовлялися!

Я щойно це сказала в голос?! Ой, ні... Попіл фенікса на мою голову...

Деміан одночасно здивовано, смішливо і навіть з ніжністю подивився на мене:

- А я дивлюся, ви все не вгамуєтеся! Ревнуєте, Бель, зізнайтеся вже, - він підморгнув і я все ж таки почервоніла, - Добре, я розповім, що пов'язує мене з Крістіною, але ви обіцяєте, що востаннє намагаєтеся зачепити мене зв'язком із нею.

- Гаразд, - кивнула я і нагострила вушка, мені справді було цікаво дізнатись правду.

- Крістіна - моя одногрупниця, ми разом навчалися в магічній академії.

- Герцогиня хіба бойовий маг? - здивувалася я.

- Навчалася на факультеті бойової магії до третього курсу, але через заміжжя кинула навчання, - пояснив Деміан. - Вона мені подобалася, і як мені тоді здавалося, я їй теж, але раптом як грім серед ясного неба вона сказала, що її батьки уклали договірні заручини з герцогом Мілоським. Я зустрівся з її батьком і попросив руки Крістіни, але він відмовив мені. А вона не посміла йти проти волі батьків. Ось така проста історія. А на тому сумнозвісному королівському балу ми зустрілися, поговорили, вона скаржилася на свого жахливого старого чоловіка і ...

- Далі прошу без подробиць, - я перебила графа ла Амбросіо, оскільки мені стало ніяково від спогадів.

- А подробиць і не буде, далі ви все бачили.

Обличчя чоловіка не виражало жодних емоцій, і незрозуміло було, чи то він не хоче показувати їх, чи то почуття давно перегоріли та уже не хвилюють його. Я хотіла зрозуміти, що відбувається насправді, і уважно дивилась на Деміана:

- То це була ностальгія?

- Це була помилка, - сухо відповів він.

Ми знову йшли мовчки, і варто було б залишити цю тему, як я й обіцяла, але було щось дивне в цій історії:

- Я одного не можу зрозуміти - чому батьки Крістіни вам відмовили?

Чоловік знизив плечима:

- Тут якраз усе очевидно: статус герцога Мілоського вищий за мій, на той момент я був юним двадцятилітнім і нікому не відомим сином графа ла Амбросіо, тим паче іноземцем... - пояснив Деміан.

Я незгідно мотнула головою:

- Все одно не розумію, чим кандидатура герцога була кращою за вашу?

Граф зі здивованою веселою посмішкою глянув на мене:

- Мені лестить, що ви такої високої думки про мене...

Але я знову його перебила:

- Ні, ви не зрозуміли! Моя думка про вас не має жодного значення. Я не розумію рішення батьків Крістіни, оскільки герцог Мілоський голий, як сокіл, і все, що в нього лишилося, - це міський будинок в Амідеї та замшілий родовий замок у Мілосі, який він ніяк не може продати. Зате багато боргів та пафосу!