13.3. Продовження

Стояти по центру кімнати, спинами до вікон, залишилися тільки Деміан, що уже звично схрестив руки на грудях, і капітан Марко Нері.

Зараз граф був таким, яким я звикла його бачити: упевненим, спокійним, зібраним, уже без втоми та смутку в очах, незважаючи на виснажливу й безсонну ніч. 

- Тепер усі в зборі, - почав бадьорим, командним голосом Деміан, опускаючи руки і відкриваючись перед нами. - Підіб'ємо підсумки. Почнемо з команди: після вчорашньої бурі ми недорахувалися шістьох людей: цілителя, який зник ще до вечері, двох бойових магів і трьох матросів. Свідки бачили, як кількох із них змило за борт. Але! - граф підняв вказівний палець догори, - не поспішаємо їх хоронити. Є ймовірність, що чоловіки вижили, можливо, вчора дельфіни врятували не тільки Бель або їм вдалося доплисти до берега. Ми з капітаном побачили в підзорну трубу острів неподалік і будемо сподіватися, що наші люди там.

На блідих, виснажених та змарнілих обличчях відобразилася надія і навіть проблиски наснаги.

Граф тим часом продовжував:

- Гадаємо, це острів Сурі, оскільки Марко вважає, що ми все ще перебуваємо у Рожевому морі, а великий острів тут тільки один. Щодо корабля, то скажу очевидну річ: він добряче пошарпаний. Капітан Нері встиг провести огляд і далі він розповість сам.

І передав слово Марко. Той почав без розшаркувань:

- У корпусі є пробоїни та протікання, у трюмі води по коліно, реї зламані, вітрила порвані, а фальшкіль відвалився, - поки капітан говорив, голови команди опускалися дедалі нижче, а на обличчя знову набігла зневіра. - Але це можна виправити: у нас є запасні вітрила, деякі можна зашити. Поруч - острів, а отже, деревина в наявності, і слава богам, наш тесля Мікеле не звалився за борт, - посміхнувся капітан, вирішивши закінчити свою промову жартом. 

Щоправда ніхто не засміявся.

Деміан кивнув його словам:

- Із ситуацією розібралися. Тепер про наші дії: зараз ми снідаємо. З приводу прийомів їжі вводитися нове правило: у камбуз ніхто крім кока і його помічника не повинен входити, ні під яким приводом. Починають їсти знову ж таки кок і помічник, потім усі інші.

Уго ображено скривився, обвів команду тривожним поглядом і невдоволено пробурмотів:

- Але я нікого не труїв. Нащо мені це?

Деміан похмуро подивився на нього, даючи зрозуміти, що пояснювати свої рішення не буде, і кок опустив очі. Граф продовжив далі:

- Потім ми розбиваємося на чотири команди: три команди пливуть на берег: команда з капітана, двох матросів і тесляра займаються підготовкою деревини та ремонтом корабля. Ще дві команди обходять острів і шукають наших людей: це Френсіс і Віторіо, і я та Бель. Останній бойовий маг Марселло зостається для захисту команди. Помічник капітана, Клер і кок залишаються на кораблі.

Дівчина сполошилася, витягнула спину по струнці й подивилася на Деміана зухвало, немов кидаючи виклик.

- Але я не можу залишити Бель! - вигукнула моя таємна охоронниця, про справжні обов'язки якої ніхто крім мене не знав. - Мені наказано скрізь її супроводжувати!

- Тоді нагадаю, що довіри тобі, Клер, після вчорашньої твоєї появи в камбузі й отруєння всієї команди вже немає.

- Але я теж отруїлася! - продовжувала гнути свою лінію покоївка. Її ніздрі затріпотіли, а пальці нервово стиснулися в кулаки.

- А вигляд маєш дуже навіть бадьорий, - граф змірив її важким зневажливим поглядом, немов придавив кам'яною брилою.

Відверто кажучи, Клер, може, й трималася зухвало, але колір її обличчя відливав зеленю, як і в інших.

- Це не обговорюється, - холодно припечатав Деміан і глянув на решту команди, показуючи, що розмову закінчено.

Я погладила дівчину по руці, заспокоюючи і даючи зрозуміти, що не варто затівати суперечок. І Клер довелося стримати свій войовничий норов, хоча я й бачила, як складно їй це далося.

- Я бачу питань більше немає, - категоричним тоном підсумував граф. - Зараз снідаємо й одразу відчалюємо, а до цього моменту всі мають бути готові.

Я піднялася і вирушила до своєї каюти, де витягла зі скрині коричневу замшеву сідельну сумку для верхової їзди і почала поспіхом кидати в неї речі, які можуть знадобитися на острові: змінні туфлі без підборів, кашемірову шаль, дзеркальце і гребінь, куди ж без них?

Що б іще взяти?

Я постояла в розгубленості кілька хвилин, і натрапила поглядом на маленький томик з ельфійською поезією, що лежав на тумбочці біля ліжка, і поклала його теж. А що? Місце є, раптом там нудно стане?

Я вже виходила з каюти, закинувши сумку на плече, коли згадала про весільний подарунок принца. А якщо пірати нападуть? Вони водилися раніше в тутешніх водах, про них давно не чули, але з огляду на стан корабля і команди, хтось може й зазіхнути на грабіж. Тож витягнула кольє, одягла його на себе та сховала під скромним високим вирізом сукні. Так воно буде у більшій безпеці бо щоб відібрати скарб у дракониці потрібно бути божевільним!

Більше ідей, що ще варто взяти з собою, не виникло, і я повернулася в кают-компанію, де команда вже закінчувала снідати. Я теж швидко поїла щоб не змушувати інших чекати.