11.3. Продовження

- А тепер - магія повітря! - знову крикнула я і направила новий потік магії каналами Деміана.

Як бойовий маг він чудово знав, що робити з поєднанням вогняної магії та магії повітря, і почав спрямовувати вибухові хвилі в морське чудовисько. Скоро на палубу з тріском упав обривок щупальця кракена. Потім ще один. Кількох ударів вистачило, щоб переможений кракен з обгорілими кінцівками, що зяяли дірами та ранами, пішов під воду.

Я полегшено опустила тремтячі від перенапруги руки і радісно посміхнулася Деміану, який втомлено обернувся до мене.

І тоді я зробила найбезрозсудніший вчинок у своєму житті - підбігла до борту та зазирнула вниз, щоб подивитися, як кракен зникає в морі. І тут же була схоплена щупальцем, що злетіло з киплячої безодні. Воно за лічені миті обвило мене за талію, легко перекинуло через борт і потягнуло під воду. Ледве встигнувши зробити вдих, я опинилася під товщею води, неймовірно холодної, від якої забило дух, і це шокувало мене. Не менш вразила дзвінка тиша після всього того гуркоту й шуму, у якому я перебувала на кораблі. Слабкі спроби вирватися нічого не давали, вода сповільнювала рухи, а мене тягнуло все нижче й нижче. Мене охопив відчай і прийшло ясне усвідомлення, що я зараз помру. Холод пробирав до кісток, зверху нестерпно тиснула величезна маса води, груди розривалися від бажання вдихнути, і я не витримала і вдихнула воду. Легені обпекло вогнем та гострим пекучим болем. Свідомість тьмяніла, і я ледь відчула, як зашморг навколо талії спочатку ослаб, а потім і зовсім відпустив, але моє тлінне тіло вже було так глибоко, що продовжувало повільно занурюватися все нижче й нижче. І я поринула у повну темряву.

Я прийшла до тями лежачи животом на чиїхось колінах, надривно кашляючи і випльовуючи воду. Горло душили спазми. У грудях пекло, а по щоках котилися сльози. В очах темніло, а тіло боліло та нило, немов це мене, а не кракена били батогами. Захотілося знову знепритомніти, щоб не відчувати все це.

Коли кашель поступово вщух, а спазми відпустили, мене притиснули до широкої чоловічої грудної клітки, що часто здіймалася, і я, притулившись, бездумно дивилася в затягнуте поволокою, стихле низьке нічне небо, в якому каламутно світилася тьмяна Селена.

- Ти вся тремтиш, тобі потрібно зігрітися, - почула я над головою хрипкий голос Деміана.

З його волосся мені на лоб упала крапля води, вона швидко скотилася по носі, а потім і по щоці.

"Робіть що хочете, тільки залиште в спокої" - хотілося відповісти, але я не змогла. Здавалося, сили повністю залишили моє тіло, і я втомлено заплющила очі. Але граф і не чекав відповіді, він повільно встав, піднімаючи мене, та поніс до кают. У сутінках коридору, зупинився на мить і ніжно торкнувся губами мого чола, а потім продовжив свій шлях.

Деміан заніс мене до каюти, обернувся до дверей і незабаром з'явилася Клер. Схоже, вона ще з палуби йшла за нами, але я тільки зараз її помітила. Граф розпорядився:

- Потрібно роздягнути Бель, витерти насухо і вкласти у ліжко.

Покоївка кинулася у ванну і повернулася з рушниками в руках. Деміан посадив мене в крісло і сказав, що скоро повернеться, після чого вийшов.

Клер почала мене роздягати, а я мляво намагалася їй допомогти. Тканина прилипла до тіла немов друга шкіра, і не хотіла відпускати. Але незабаром дівчина мене все ж роздягла, витерла, одягнула у нічну сорочку і допомогла залізти в ліжко. Якраз вчасно, бо повернувся граф із пляшечкою з прозорого скла зі смарагдового кольору рідиною всередині. Присів навпочіпки біля ліжка і вимовив:

- Це настоянка лаймонгаса. Вона зніме біль і заспокоїть тебе.

Я глянула на Деміана. Мокре волосся обліпило його обличчя, а ще недавно білосніжна батистова сорочка висіла рваними клаптями.

Я ж ніяк не могла зігрітися, вся заклякла і продовжувала тремтіти навіть лежачи під теплою вовняною ковдрою, але все ж таки прошепотіла сівшим голосом:

- Ви не ризикнули випити її ще раз? - і підвівшись на ліжку, випила гіркі ліки. Скривилася і знесилено відкинулася назад на подушку.

Він усміхнувся своєю звичною широкою посмішкою:

- Бачу, все не так погано, якщо ви можете жартувати, - і погладивши мене долонею по мокрому волоссю зізнався, - Так, вирішив, що краще перетерпіти. Зате в нас залишилися хоч якісь ліки на кораблі.

Сказавши це, Деміан поклав долоню на ковдру поверх моїх грудей, і я відчула тепло, воно йшло від його руки і розтікалося по моєму тілу, зігріваючи й розслабляючи. Очі самі собою заплющилися й останнє, що я почула, було:

- Вам треба поспати.