11.2. Продовження

Ми просочилися проливним дощем та морською водою, вона заливала все навколо, і в цій мішанині складно було зрозуміти, що відбувається та що робити. Бігти було нікуди, ми опинилися в дерев'яній коробці посеред океану, у пастці без виходу. Корабель давно відкинуло від берега і носило як тріску по хвилях, то закручуючи у вирви, то жбурляючи зі сторони в сторону.

Але все ж ми повільно рушили у сторону кают і майже дійшли, коли у світлі чергової блискавки, що спалахнула вогнем і з розмаху вдарила в море зовсім поруч, я побачила величезне, розміром зі стовбур невеликого дерева, блискуче щупальце з присосками з внутрішньої сторони. Воно зметнулося вгору з морської безодні, що заклубилася як кипляча вода. А потім ще одне і ще. Їх стало багато, дуже багато, і вони почали з приголомшливою силою бити по корпусу корабля, по щоглах та вітрилах.

- Кракен... - прошепотіла я, дивлячись на тварюку широко розплющеними очима, не в силах повірити, що бачу це наяву.

Я зовсім розгубилася, до цієї миті я навіть не була впевнена, що ці істоти взагалі коли-небудь існували.

Деміан підштовхнув мене до юту і крикнув, не відриваючи погляду від морського звіра:

- Схопися за щось і тримайся!

Я покірно позадкувала і притулилася спиною до стіни, вхопившись за балясину сходів, що вели нагору.

Я тремтіла всім тілом, уже не розуміючи, чи то від страху, чи то від холоду, і навіть зуби мої стукотіли.

Граф підняв ліву руку, в ній утворилася синя куля, що іскрилася магією, і кинув нею в щупальце кракена, полоснувши його наче батогом. Морський звір відняв вдарену кінцівку від передньої щогли, але відразу ж кинувся на неї знову. Деміан прийнявся кидати ще кулі, але здавалося, вони відволікають кракена не більше, ніж жалючі оси - неприємно, але не критично.

Я з жахом згадала, що права рука графа зламана, а навіть для сильного мага двох тижнів недостатньо для повного відновлення, тому він і не поспішав її використовувати. Але швидко зрозумів, що без провідної руки він слабкий як миша перед коброю, і підняв праву руку, пустивши по ній потік магії. Я побачила, як магія заіскрила посередині передпліччя, немов її закоротило. Магічні канали не були пропрацьовані, що не дозволило енергії текти рівно. Обличчя Деміана спотворилося від болю, і я злякалася, що він зараз позбудеться руки. Від страху я заплющила очі, але це, звісно ж, не допомогло, і коли знову розплющила їх, то побачила, що магія все ж таки знайшла шлях, немов вода прорвала греблю у руслі ріки і вирвалася з долоні графа сильним блакитним потоком, яким він почав бити кракена по щупальцях наче батогом. Чудовисько прибирало кінцівки після ударів, щоб через мить знову як божевільне кинутися на щогли. Після нових ударів кракена на мене зверху полетіли уламки дощок, і я закрила голову руками, але потім знову підняла її і продовжувала заворожено спостерігати цю битву. Спочатку здавалося, що Деміан скоро переможе цю потвору, ще зовсім трохи, але скоро я помітила, що магія графа починає вичерпуватися, тварюка ж була величезною, і на боротьбу з нею була потрібна сила-силенна магічної енергії, а ресурс навіть у найсильнішого мага не безкінечний.

Крім того, виявилося що граф - стихійний маг, і його стихія - вода, а боротися з морським чудовиськом його ж стихією - справа, відверто кажучи, приречена на невдачу. Ця думка вразила мене. Мені хотілося допомогти Деміану, але я не володіла навіть базовими навичками бойової магії. Бачачи, як зменшується потік магії графа, я підскочила, вирішивши перекинутися в драконицю. І тут же зі страхом зрозуміла, що кракен швидше поламає мені крила і втопить, бо я не зможу чинити опір вітру та літати в такий ураган.

Але як допомогти? Думки хаотично металися в голові, не знаходячи виходу.

Ніколи ще смерть не була так близько до мене, ніколи раніше я не відчувала її морозного подиху в своє обличчя.

Я була повністю дезорієнтована, Деміан же навпаки, здавалося, почувався цілком упевнено і зібрано, його губи були щільно стиснуті, а вилиці загострилися. Він здавався холоднокровним, немов був таким самим кракеном, що розкинув свої щупальця і контролював корабель.

І тут черговий удар кракена припав на сходи, за балясину яких я трималася. Почувся скрегіт зламаного дерева, зліва посипалися тріски та дошки, мене облило водою і я, ухилившись убік, не втримала рівновагу та впала прямо у воду, боляче вдарившись спиною об стіну. Хвиля люті піднялася всередині, захотілося розірвати чудовисько на шматки, і я раптом зрозуміла, що можу зробити.

Піддавшись імпульсу, я підвелася і за три стрімкі кроки підійшла до Деміана. Я притулилася до нього зі спини, і він весь напружився від несподіванки. Я стала навшпиньки та прокричала йому у вухо, перекрикуючи шум:

- Відкрий канали. Я віддам тобі свою магію!

Обвила його руки своїми і, заплющивши очі, відключилася від того, що відбувалося. Тут не потрібні заклинання, але важливо відчути магічні канали іншої людини і пустити по них свою енергію. І незабаром я відчула текучу прохолодну магію води, так не схожу на мою власну, і обережно пустила каналами вогняну енергію, вона заструменіла, але одразу ж почала гаситися водною, піднімаючись парою з рук графа. Втім, Деміан швидко зорієнтувався, перекривши свій резерв, і взявся кидати в тварюку вогняними кулями, які, врізаючись у щупальця кракена, залишали там огидні сліди, бордово-червоні рани з чорними обвугленими підпалинами на краях і викликали нудотний запах горілого м'яса та шкіри. Після кожного удару, кракен тут же ховав постраждалі кінцівки у воду.