9.2. Продовження

Мене немов спіймали на гарячому, і я почервоніла. Уже хотіла запевнити Деміана що зовсім ні, ні капельки не ревную, але він додав:

- І я все ж не в тому віці, коли вродливій жінці, щоб мене спокусити, потрібно вдаватися до алкоголю.

Тепер навіть мої вуха палали від сорому. Але, впоравшись із цим, я грізно ткнула пальцем послу в груди і строго припечатала:

- Я вже казала це, але повторю ще раз, ви - найгірший дипломат із відомих мені! Спочатку спокусили дружину герцога Мілоського, за що й отримали по заслузі, потім - наречену принца Леонарда, - на цих словах обличчя Деміана засяяло, а я розлютилася ще більше, - а після цього скомпрометували ще й Лілі! Три скандали за якихось декілька тижнів! Якби вам не зламав руку герцог, це зробила б я!

Він невесело хмикнув у відповідь на мої слова:

- Ви маєте рацію, після цієї місії я закінчую свою карколомну дипломатичну кар'єру.

Ця новина так здивувала мене, що навіть гнів стих, і я вже спокійніше запитала, прибравши свій палець подалі від небезпечної близькості з тілом графа, пам’ятаючи чим це може закінчитись:

- Чому?

- Завдяки старанням віконта де Вален про дуель стало відомо королю Бернарду, і мені передали, що я тепер небажана особа в Мірадейї.

Я згадала синці на обличчі Антуана та збиті кісточки на руках Деміана, і прямо запитала:

- Це ви так прикрасили віконта?

- Ми просто поговорили, - іронічно відповів граф.

- Я дивлюся, ви не звикли церемонитися. То он як розмовляють бойові маги?

- Саме так і розмовляють. Й дуже переконливо, зауважте. Замість тисячі слів, - посміхнувся Деміан.

- Це був недалекоглядний вчинок. Ви не шкодуєте? - я уважно зазирнула в його очі.

- Про таке задоволення не варто шкодувати, - так само безтурботно відповів посол.

- У вас будуть через це проблеми?

- Гадаю, що так, - з веселою відчайдушністю посміхнувся граф ла Амбросіо, не подаючи виду, що це його хвилює.

І в цю мить я зрозуміла, що він такий самий, як Райан - ніколи не покаже своїх справжніх почуттів, але якщо брат приховує їх за показною незворушністю, то Деміан - за веселою усмішкою.

Я зітхнула:

- Але ж Александр міг вас убити.

- Так, міг. Це підлий вчинок з боку герцога, приниження честі дворянина і по суті замах на життя посла дружнього королівства. Я гадаю, ваш дядько йому цього не забуде.

Я з досадою зауважила:

- Скільки ви дров наламали! Ви такі незграбні у стосунках... Як ведмідь!

Деміан кивнув, погоджуючись зі мною, але промовчав.

- То чим тепер будете займатися? - продовжила допитуватися я.

- Тим самим, чим і до цього - повернуся до Збройних сил Еланії. Адже я капітан, військова справа мені близька й зрозуміла, там немає підводного каміння та набагато менше інтриг і політичних ігор. Дипломатія - не моє, я це розумію і не маю ілюзій з цього приводу.

- Як же тоді вийшло, що ви стали послом?

- Наказ короля Еланії, а його слова не обговорюються, - знизив плечима чоловік.

З огляду на те, що гіршого дипломата складно собі уявити, рішення короля мені було цілковито не зрозуміле:

- То чому ж він хотів саме вас бачити в ролі глави посольської місії?

- З двох причин: по-перше, йому потрібна була людина, яка точно доб'ється своїх цілей і не піде на поводу в інших, а по-друге, сильний маг, щоб забезпечити безпеку майбутньої принцеси.

- І як у цю місію вписується ваше прохання до мене відхилити пропозицію принца Леонарда? - запитала я і завмерла, очікуючи в глибині своєї наївної романтичної душі зізнання в полум'яному, всепоглинаючому але нерозважливому коханні, якому він не зміг опиратися, оскільки воно виявилося сильнішим.

- Настоянка лаймонгаса внесла свої корективи, - просто зізнався Деміан.

Мені ніби дали під дих.

- Он як, - тільки й вимовила я, так приголомшила мене ця новина.

Я ще від попередньої, про непорозуміння з Лілі, не оговталася, а тепер ще й це... Я застигла, приголомшено дивлячись на графа, бо в одну мить усе стало ясно як білий день.

Світлі боги, ну звісно ж! Настоянка лаймонгаса - потужне знеболювальне, миттєво знімає навіть найсильніший біль, але має один значний недолік - знижує контроль свідомості. Усі знають - під настоянкою не можна приймати рішення, причому будь-які. Скільки історій ходило про вчинки, здійснені під дією цієї настоянки! Хтось роздав величезні гроші бідним, так що й сам залишився голий та босий, а потім пішов у монастир, хтось качалкою і стусанами вигнав знахабнілих родичів, що загостили вдома, а хтось освідчився вже заміжній дамі, не зважаючи на присутність її чоловіка.

Для еланського посла спокусити й фактично освідчитися нареченій наслідного принца - неможливий за своєю нерозважливістю вчинок, навіть самогубний. Після такого краще одразу встромити собі кинджал у груди, доки король не наказав зробити щось гірше і не скликав натовп насолоджуватися витонченими тортурами.