8.3. Продовження

Лілі подарувала нам ще більш інтригуючу та багатозначну посмішку, але з виглядом "розумій як хочеш!" не відповіла на питання і відвернулася. Вона завжди була потайливою в тому, що стосувалося її справжніх почуттів та планів, немов боялася сполохати свою пташку удачі.

А мені після цього стало так погано, що захотілося залишитися на самоті й гірко заплакати. Чи щось побити. Чи знову пошматувати якесь невдале полотно ножем.

Але на цьому мої печалі не скінчилися.

Наступного дня після дівич-вечора, коли Анет заплітала мене, я з сумною посмішкою запитала її:

- Ти б хотіла стати покоївкою майбутньої принцеси Еланії?

Дівчина зам'ялася:

- Бель, ви ж знаєте, я за вами хоч на край світу! Але я прийняла пропозицію Клода і у нас скоро весілля!

Треба було б порадіти за подругу, але думка, що у служниці більше свободи в житті ніж у мене, боляче вколола у саме серце, і я сухо запитала:

- Вирішила не чекати поки Юбер одумається?

- Так він одумався! – очі дівчини весело та зло заблищали, - Точніше його одумали. Прийшов до мене минулого тижня пом'ятий, каже, батько побив, коли дізнався, що від мене і дитини відмовився, і сказав, що без дружини в дім не пустить! Ось він і приперся.

- А ти що?

Анет гордо задерла підборіддя:

- Сказала, щоб ішов звідки прийшов! Не потрібен мені такий чоловік! Так він, уявляєте, на коліна! Обійняв і ридав! А я злобно реготала!

Я ошелешено подивилася на покоївку:

- Нічого собі пристрасті у вас!

Анет хмикнула:

- Так це ще не все! Клод бачив, що цей продисвіт приперся до мене, і вирішив що тепер, після того як Юбер з'явився, я йому точно відмовлю! Застала його, Клода, на стайні з пляшкою вина. І де встиг взяти і коли наклюкатися? Сидить, дивиться на мене осолов'янілими очима! А я кажу - що це таке? Я думала твою пропозицію прийняти, а ти п'єш? Він каже, то ж від розпачу, що втратив мене назавжди, а взагалі він не п'є. Але це правда, я ж його як облупленого знаю. Загалом, я сказала, якщо пити більше не буде - так і бути, вийду за нього, а якщо ще побачу, що п'є - нехай іде туди, куди я Юбера відправила! - розповіла вона і вперла руки в боки.

Я розреготалася і сміялася до сліз. Це ж треба ще й царицею в цій ситуації вийти! І хто з нас після цього майбутня королева?

- Так а весілля у вас коли? – спитала я, витираючи сльози, що виступили від сміху на моїх очах.

- Наступного тижня! У мене живіт скоро помітний буде, нікуди тягнути, - діловито повідомила покоївка.

- Ах, Анет, рада я за вас, але як же я без тебе? – зітхнула я.

Дівчина почала мене втішати:

- А ви не хвилюйтеся, швидко знайдемо хорошу покоївку, і я її так вимуштрую, що вона ще спритніша за мене буде! Ви ж знаєте - я від неї не відстану поки геть усе не буде знати! Усьому навчу!

Анет вийшла, а я задумливо дивилася їй услід. Яка все-таки це розкіш - вільно обирати своє майбутнє!

А я ось, не хочу заміж, але мушу.

Але чому, власне, мушу? Я ж нікому нічого поганого не зробила, а всім винна. Заберуть мене від рідних та замкнуть у високій вежі під цілодобовим наглядом варти на чужині, немов якогось злочинця...

Ех, коли я радила Анет виходити заміж за Клода, хто ж знав що мене відправлять виконувати повинність в Еланію!

Нова покоївка з'явилася наступного дня. Представилася Клер, дівчина двадцяти чотирьох років, але ще дівчина, незаміжня. Не красуня, як і належить прислузі, але непокірний вогонь в очах видавав її з головою. Вона була бойовим магом, співробітницею Служби безпеки Мірадейї і мала стати моєю охоронницею. Цю інформацію Райан наказав приховувати.

Анет з ентузіазмом почала її навчати, і все не могла зрозуміи, де ж ми дістали таку безглузду покоївку, у якої руки не з плечей ростуть як у нормальних людей, а з п'ятої точки. Їхня постійна гризня мене і стомлювала, і відволікала одночасно.

Коли Анет розповідала як правильно складати сукні та доглядати за ними, як зберігати прикраси, туфлі та заплітати мені волосся, Клер відверто нудьгувала і не приховувала цього. І хоча нова покоївка швидко схоплювала нові знання, всі ці дрібниці викликали на її обличчі невимовну нудьгу. Дівчата вкрай рідко вчаться на факультеті бойової магії, але якщо вже вчаться, то це справжні войовниці, які не уявляють свого життя без хорошої бійки, а милі серцю жіночі дрібнички часто залишають їх цілковито байдужими. От Клер так точно з таких.

Мені було очевидно, що для неї як для бойового мага прикидатися покоївкою нареченої еланського принца - завдання з найнудніших і найнецікавіших, із значно більшим запалом вона вплуталася б у якусь небезпечну і значущу операцію, а не прислужувала зніженій принцесі - це читалося в очах Клер і в усій її поведінці, дівчина не надто намагалася приховати своє справжнє ставлення до цього завдання.

За кілька днів до відплиття трапилася ще одна неприємність: на герцога Жака дю Блесі, начальника Служби безпеки Мірадейї і боса Райана, було скоєно замах. Брату доручили розслідування і це означало, що він не зможе супроводжувати мене. Порадившись, ми дійшли рішення, що він, обернувшись драконом, прилетить уже на весілля. Летіти доведеться два дні, але витрачати більше тижня на морську подорож він не міг. Через це Райан виділив мені додаткову охорону у кількості двох бойових магів зі числа співробітників Служби безпеки: Френсіса та Ежена. Хоча хто наважиться напасти на майбутню принцесу Еланії? Усі ці заходи здавалися мені зайвими.