Глава 2.1. За все треба платити

Пролетівши коридор як на крилах, я вбігла в туалетну кімнату. Привалившись до стіни, хапала ротом повітря. Притиснула долоні до палаючих щік і заплющила очі. Руки тремтіли. Я віддихалася і подивилася у дзеркало. Все виявилося не так погано, як могло б бути. Я розчервонілася, але це минеться, і трохи розтріпала зачіску. Простим побутовим заклинанням поправила волосся. Тепер головне - заспокоїтися.

Але це виявилося найскладнішим. Серцебиття не сповільнювалося, а перед очима все ще стояв образ цього чудовиська.

Зрештою, моє дихання все ж вирівнялося, я ще раз глянула у своє відображення і вирішила, що тримаю емоції під контролем. Та, розправивши плечі, легким летючим кроком вирушила назад. Перед бальною залою натрапила на вражаючий затор із допитливих гостей, які, охаючи й ахаючи, робили припущення й обговорювали магічний вибух, що вщент розніс балконні двері. Я швидко ковзнула повз та увійшла у залу.

На мене одразу навалилося багатоголосся балу, сліпуче світло, яскраві кольори одягу та блиск прикрас гостей свята.

Не встигла я озирнутися навколо, як до мене підійшов Жульєн, мій черговий кавалер, і зачастив:

- Бель, я шукав вас! Танець ось-ось почнеться, а вас все немає. Я захвилювався.

- Усе гаразд, - заспокійливо промовила я. Якби ж і мене хтось заспокоїв! - Я затрималася в коридорі, там такий натовп, складно було пробратися крізь нього...

- Ах, так... Дуже цікаво, що ж там усе-таки сталося, чи не так?

Я нервово кивнула і відвела очі, а мій партнер послужливо продовжив:

- Я обов'язково все з'ясую і розповім вам.

- Буду дуже вдячна, - та посміхнулася Жульєну розсіяною посмішкою.

Музиканти заграли швидкий танець, не даючи можливості продовжити незручну бесіду. Я зловила гострий погляд Раяна, який схоже шукав свою бідову сестричку, і кивнула йому. Він, уважно, трохи примруживши очі, подивився на мене, після чого обернувся до свого співрозмовника. Також я побачила тітку Фелісію, але вона була так захоплена бесідою з маркізою де Лілль, що, схоже, навіть не помітила моєї відсутності.

Все йшло ніби не так уже й погано, але мої почуття були у сум'ятті. Здавалося, можна полегшено видихнути і забути про цей казус, але інтуїція тривожно волала, попереджаючи про небезпеку. Попередити то вона попередила, але якби ще підказала, що тепер робити? Користі від цього чуття, якщо воно тільки тривожить, при цьому не пропонує виходу чи якогось конкретного рішення?

Ледве танець скінчився, як біля нас із Жульєном виник мій новий знайомий. Побачивши його, я мимоволі здригнулася.

Жюльєн відчув це і запитально глянув на мене. Я постаралася безтурботно йому посміхнутися.

Та що потрібно цьому ненормальному?!

Молодий чоловік, імені якого я й досі не знала, нахабно звернувся до мого кавалера, і промовив:

- Шановний…

- Жульєн де Мод, - підказав маркіз.

Незнайомець здивовано підняв брову, схоже в першу секунду засумнівавшись, що цього блискучого юнака звуть точнісінько так само як смачну грибну страву, але в наступну мить, вирішивши, що це не важливо, промовив:

- Шановний Жульєне, наступний танець обіцяний мені, тому прошу вибачити, що перериваю вашу цікаву бесіду.

Я так розгубилася від його самовпевненості та відвертої брехні, що навіть не заперечила.

Жульєн слухняно передав мою руку цьому пройдисвіду та залишив нас, а цей нахаба грубо схопив мене за лікоть, немов боявся, що я втечу. І не дарма побоювався, оскільки саме таке бажання мене й охопило. Але тут же накотила і злість, вона й привела до тями:

- Ви що собі дозволяєте?! - прошипіла я.

- Дозволяю не більше ніж ви собі, - так само крізь зуби припечатав він і потягнув мене кудись через усю залу. - Тут вкрай душно, вам так не здається? Ви то бліднете, то червонієте, вам безумовно потрібно подихати свіжим повітрям!

Довелося підкоритися, оскільки якщо почну вириватися на очах гостей - буде скандал. Але я не полишала спроб розібратися в його намірах:

- Що вам потрібно?

- Поговорити з вами.

- Хіба не можна це зробити тут? Обов'язково тягнути мене як кобилу?

- Так не впирайтеся як кобила. Обстановка балу не передбачає можливості відвертого діалогу. І для вас насамперед важливо, щоб ніхто не був у курсі нашого карколомного знайомства.

Ми лавірували між парочками, що утворювалися перед наступним танцем, не припиняючи шепотітися як змовники:

- Але я обіцяла наступний танець іншому партнеру! Це вкрай неввічливо не з'явитися на танець без пояснення причин!

- Нічого. Скажете, що вам стало погано.

- Чому мені мало стати погано?

- Вам, дівчатам, разюче часто стає погано...

- Дивної ви думки про наше здоров'я...

- Чому дивної? Мені сьогодні в руки звалилися уже двоє. А вечір тільки починається...

Я скоса подивилася на нього. І справді вродливий. Ще й високий, смаглявий, а не ніжний та білошкірий як юнаки мого віку. Розумію від чого дівчата валилися. І прямо в руки. Але сказала зовсім інше: