9 глава "Веселі вихідні"

Матвій.

Після того як я провів Вероніку та Дена, я повернувся на ферму. За сьогоднішній день Анастасія Павлівна мені нічого поганого не сказала. Жодної претензії не було. Мабуть, слова Вероніки для неї щось означають. Не знаю. Бо не знаю їх стосунки. Може вони як подруги, а може і ні. Але все ж напевно Анастасія Павлівна послухала свою доньку. Весь день я провів у конюшні та займався кіньми. Після мене покликали на вечерю, бо від обіду я відмовився. Зазвичай обід у них о четвертій, Ніка поїхала раніше. І мабуть, вона якраз у цей час тільки приїхала в гуртожиток. Сподіваюсь, що вона доїхала добре без ніяких пригод. І ось мені цікаво, а чи дійсно Ден з Ірою будуть зустрічатись? Якщо так, то виходить, що ми з Нікою влаштували їх особисте життя.

Я не казав Ніці, що я з інтернату, бо не знав якою буде її реакція. Але все ж рано чи пізно вона б дізналась. І коли Ден сказав, що ми з інтернату по ній було видно, що їй ніяково. Я розумію чому. Але як я й казав, мене жаліти не треба. Ненавиджу коли мене жаліють. Історію яку я почув після питання “як я тут опинився”, я не хотів би знати. Але мені розповіли всю правду. А правда полягає у тому, що дійсно ця жінка, яка б могла називати себе матір’ю написала відмову зразу як народився я. І мені не зрозуміло чому. Я хотів дізнатись чому саме, але мені сказали, що цю інформацію не можна знати. Ну й ладно. Я її не шукатиму, бо якщо вона написала відмову, значить я їй був не потрібен. То чому вона мені потрібна?

Ввечері перед тим як лягати спати, я подзвонив Ніці, запитав як вона. Вона в цей час ще вчила конспекти, тому поговорили ми хвилин п’ять від сили. Та цього мені вистачило, бо я просто хотів почути її голос.

Ранок. Сьогодні повинен приїхати Богдан. Мені знову буде з ким поговорити. На скільки я знаю, він завжди приїжджає о п’ятій вечора. Як завжди після пар він їде сюди.

Сьогодні ранок почався не з кави як то кажуть. Я зайшов у конюшню, щоб прибрати та вивести коней на пасовище. Підійшов до стійла Барса, цей кінь у нас найстарший. Я побачив, що з ним щось не те. Я зайшов до нього, почав роздивлятись його. І зрозумів, що він захворів. Я покликав Дениса Дмитровича. Він залишився з Барсом, а я вивів на пасовище чотирьох коней. До речі, їх звати Тайфун, Пегас, Зірка та Весна. Остання вагітна, тому за нею догляд у нас особливий. Якби Вероніка не боялась конів, ми б з нею їздили на конях. Я напевно дав би Вероніці Зірку, бо вона спокійна дівчинка.

Так, от. Я вивів коней на пасовище та пішов назад у конюшню. Денис Дмитрович сказав, що він побуде з Барсом, а я прибрав у стійлах інших коней. Так у нас пройшов день. Весь час у конюшні з Барсом.

П’ята вечора, а Богдан не дав навіть про себе знати. Його тато каже завжди, якщо він не приїхав вчасно, то він сьогодні вже не приїде. Але я з ним не згоден, бо Богдан непередбачуваний. Денис Дмитрович весь вечір чекав поки приїде Богдан. Він сказав, що хоче про щось поговорити з Богданом.

Вже дев’ята вечора і тут стався сюрприз. Богдан дійсно приїхав. Як тільки я побачив, що у двір заїхав мотоцикл, то зразу зрозумів, що це Богдан. Тому я вийшов з будинку. Побачив, що він приїхав не сам. Він приїхав з якоюсь дівчиною. Коли вони встали та зняли шоломи, я побачив дівчину з темним волоссям. І подумав, що це може бути саме Лілія. Дівчину, про яку Богдан весь час говорить. Вони підійшли до мене. Ми привітались та познайомив мене з дівчиною. І дійсно це виявилась Лілія. Я роздивився цю дівчину. А вона нічого так. Дуже красива. Чорне як смола волосся, невиразний макіяж, добра посмішка та трояндовий запах парфум.

Ми зайшли у будинок. Анастасія Павлівна знала, що приїде Богдан, тому як завжди напекла пирогів з вишнею. Ми сіли за стіл пити чай. Лілія виявилась якоюсь сором’язливою, вона наче хотіла весь час від нас сховатись чи це просто мені здалось. Не знаю.

Після чаювання Анастасія Павлівна показала Лілії кімнату, у якій вона може спати. І Лілія залишилась там. А сама Анастасія Павлівна та Денис Дмитрович пішли теж відпочивати. Ми сиділи достатньо часу аби втомитись. Я залишився у кухні разом з Богданом.

- То це і є твоя Лілія?

- Так. Ми з нею вже нормально розмовляємо, подружились так сказати. Я пообіцяв їй покатати її на коні. Думаю, що Зірка їй якраз підійде. Вона спокійна

- Я теж так думаю... шкода, що Вероніка боїться коней

- Я цьому не здивований — сказав Богдан — коли у нас з’явились коні, Вероніка їх стороною обходила. До речі, я чув, що ти влаштовував вечірку

- Так

- І я щось думаю, що це не просто так було. Це щоб затягти Вероніку ще раз на ферму

- Саме так — я посміхнувся — Вероніка мені дуже подобається, а на ферму вона приїжджає рідко. Тому затягти її сюди можна було тільки з такого приводу

- Ну, так. Вечірки вона полюбляє. І ще я рад, що у вас все складається добре. Сподіваюсь, що у нас з Лілі теж все складеться добре

- І знову Лілія. Ти згадуєш її при кожній можливості. Ти це помітив? — запитав я

- Ні, а що серйозно?

- Так. А що там Вероніка? Бачив її сьогодні?

- Так. Я її завози в інститут. З нею все добре. Розповідала про якогось хлопця, що допомагає йому з якимось танцем

- Я це знаю. На скільки я зрозумів він випускник і йому треба станцювати з дівчиною з першого курсу. Вони танцюють танго

- О, танець пристрасті. А ти не думав, що у них може бути так як у нас з Лілі?

- Ти маєш на увазі з’явитися романтичні стосунки?

- Так, але не звертай увагу на ці слова. Сказав не подумавши — сказав Богдан. А мені якось стало не спокійно. Вона ж весь час у місті. Вони зустрічаються кожен день. Тепер я не знаю що думати.

- Сподіваюсь ти не правий

- Я теж на це сподіваюсь

- Так, друже мені вже час відпочивати

- Мені теж

Ми пішли по своїм кімнатам. Я ліг спати, але заснути так і не зміг. Все не виходило питання Богдана з голови “А ти не думав, що у них може бути так як у нас з Лілі?” А якщо й правда між ними щось є? Але ж Вероніка сказала, що між ними нічого немає. Я їй вірю. Тоді чому я засумнівався?