Глава 1

Збираючись завантажити прання, зариваюся обличчям в його сорочку, вже свідомо знаючи, що відчую запах жіночих парфумів. Солодкий, нудотний, що викликає огиду. Ось тільки мені вже не боляче. Навіть не помітила, коли стало все одно.

Все одно, що не називає коханою, а сухо по імені, не цілує перед сном, не придумує жартики, не горить бажанням зайнятися зі мною любов'ю. ... Тому що є інша, молодша, стрункіша, нахабніша, яка не обтяжена турботою про маленьку дитину. З якою легко. Яка не бурчить, що потрібно поміняти у ванній кран та нарешті доробити сходи в льох. ... Спочатку ревіла, кусаючи подушку, чекаючи, коли він повернеться. Благально зазирала в очі, а він навіть не намагався красиво збрехати. За сина прикро, хоча, з іншого боку, навіщо йому такий батько, який не поважає та зраджує його мати. Якби не дівчата, я б не впоралася. Вони моя справжня опора. Хоч в чомусь в житті пощастило.

- Сань, ти забрав з хімчистки свій костюм? - заглядаю на кухню, і він тут же перевертає телефон екраном вниз.

- Ні, забув, - я його дратую, видно, не дала дописати повідомлення коханці.

- Я ж тебе другий день прошу. Завтра весілля моєї улюбленої подруги ...

- І як мені тепер стати? Може раком? - зла іронія спотворює його обличчя. - Піду в джинсах та футболці, в тому, в чому мені зручно!

- Твоя мама точно посидить з Єгорчиком?

- Що ти мене вічно задовбуєш?! Адже сказав ще вчора! Бляхо, ніде спокою немає!

- Піду погуляю з сином, - тремтячою рукою поправляю волосся, ледве стримавши гнів. Хочеться схопити з плити каструлю борщу та вилити йому на голову або плюнути межи очі. Навіщо я продовжую триматися за цю фальшиву оболонку сім'ї? Адже мені тепер навіть огидні його дотики, його голос, навіть те, як він їсть. …Терплю, тому що я боягузка. Тому, що моя мама запевняє мене, що перший чоловік від бога, і що розлучена жінка з маленькою дитиною нікому не потрібна, що хлопчикові потрібен батько і так далі.

Вранці Єгорка вередує, він не любить сидіти з бабусею. А я три рази змивала макіяж тому, що хвилююся й серджуся на себе за те, що хочу сподобатися Андрію. Те, що він там буде зігріває кожну мою думку. Засуджую невірного чоловіка, а сама мрію про іншого. ... Просто Андрій так на мене дивиться, що я тут же згадую, що я жінка, а не домашній тарган. З ним цікаво, з ним хочеться сміятися до сліз. ... Але разом з тим поряд з ним душить відчай, що цей чоловік не мій, що я заміжня за людиною, якій я остогидла, що дуже страшно щось змінювати та ризиковано на щось сподіватися.

Їдемо мовчки. Сашка навіть не бентежить, що дружина сіла не поруч із ним, а на заднє сидіння, йому, напевно, навіть так краще. Щоб не киснути від думок, заходжу з телефону на букнет та відкриваю недочитану книгу. Вже місяць читаю уривками, тому що домашні справи і маленька дитина віднімають купу часу, але мені так подобається історія героїв, вона допомагає мені відриватися від моїх власних проблем. Характером хлопець навіть чимось схожий на Андрія. На свій подив, розумію, що тепер я всюди шукаю схожі риси, шукаю нагадування про Андрія, тому що думки про нього дарують мені таке приємне тепло, що мимоволі починаєш плисти за мрією ...

- Ну, так ми йдемо на весілля твоєї улюбленої подруги або ти й далі будеш сидіти, втупившись в телефон? - вже зі звичною йому злобою кидає мені через плече Сашко, вилазячи з машини. 

Плентаюся слідом, бо вже не хочеться, щоб нас сприймали, як пару. ... Ось до чого ми докотилися. А його й не колише, начепив маску та посміхається. 

Наші молодята вже тут. Уляна світиться зсередини від щастя, а Ян ніби до неї приклеївся. Олеся радісно махає мені рукою, я махаю у відповідь і …натикаюся поглядом на Андрія, миттєво почервонівши. Дідько, от же ж емоційна дурепа! І ігноруючи мого чоловіка цей двометровий усміхнений здоровань тупотить до мене:

- Привіт, Ліночко. Приголомшливо виглядаєш, - природно, я червонію ще більше, намагаючись збільшити звук власного голосу.

- Дякую. Ти теж.

- Правда? Тому що завдяки Білій Пані я змотався додому та переодягнувся, костюм їй, бачте, мій не сподобався. Як твій настрій?

- Нормально, - видихаю у відповідь, помічаючи, що Улька та Олеська поглядають в нашу сторону.

- А коли буде чудово?

- Хотілося б мені знати. Може, підійдемо ближче до наших закоханих?

- Зараз. Тільки дізнаюся, чи можу я вплинути на твій настрій?

Ось як можна відповісти на його питання. Розгублено міркую і не знаю, куди подіти погляд, тому що він не відводить від мене своїх очей. - Обіцяєш потанцювати зі мною? - приходить він мені на допомогу.

- Звичайно, - посміхаюся і ствердно трушу головою. Я хоч зараз готова, весь вечір можу з тобою танцювати, тільки вкради мене ненадовго у моїй реальності. 

Через хвилину я вже обіймаю подруг та цілую нашу прекрасну наречену.

- Улянко, я така рада за тебе! Боюся, мій словниковий запас надто мізерний, щоб описати ці почуття. Збережіть свою любов, це все, що я хочу вам побажати!

- Дякую, зайченя, твоє щастя теж тебе знайде, - розуміюче шепоче Уля, тискаючи мене в обіймах.

- Воно її вже знайшло. Йому залишилося тільки покласти її на своє широке плече та віднести в свій заляпаний брудом джип, - багатозначно гмикає Олеська. - Він тебе вже давно визирав. Все на годинник поглядав та потилицю чухав.

- Ой, досить, вже не смішно! - похмуро шукаю очима Сашка, щоб переконатися, що він нічого не чує.

- А ніхто і не сміється, - хитає головою Олеся. - Ми за тебе вболіваємо та тримаємо кулаки. До речі, про кулаки. Хочеш, я твоєму бабію в ніс дам? Навіщо ти його взагалі взяла з собою?

- Так, пізніше про це поговоримо. Їсти хочу, - поспішаю сісти за стіл, щоб уникнути неприємної теми. Але мене знову чекає чергова порція збентеження. Мій чоловік сідає ліворуч від мене, а Андрій праворуч, і я поняття не маю, як мені поводитися. Хоч бери та міняйся місцями з Олесею. Ні, мені хочеться бути ближче до Андрія, але не в присутності ж чоловіка. Дійсно, навіщо він поїхав, йому не дуже-то й хотілося.